LITMIR.BIZ

Скачать книгу

сказати «кохати»; він відповів: «тровандер»[13] – і доводив, не без видимої рації, що ці слова цілком варті відповідних їм французьких й англійських. Усім гостям здалося, що «тровандер» – дуже гарне слово.

      Пан пріор, мавши в своїй книгозбірні гуронську граматику, що її подарував йому превелебний панотець Саґар Теодат,[14] францісканець і вславлений місіонер, вийшов на хвилину з-за столу, щоб перевірити гуронця. Повернувся він задиханий від ніжності й радості й визнав Простака за справжнього гуронця. Потім трохи обміркували численність мов і погодилися, що, коли б не було пригоди з вавилонською вежею,[15] всі на землі розмовляли б французькою мовою.

      Суддя-розпитувач, який все ще трохи не довіряв новій людині, тепер відчув до нього глибоку пошану. Він розмовляв з ним чемніше, ніж раніше, чого Простак і не помітив.

      М-ль де Сент-Ів дуже цікаво було знати, як кохаються в гуронському краї.

      – Роблячи прекрасні вчинки, – відповів гуронець, – щоб сподобатися особам, які скидаються на вас.

      Усі гості плескали в долоні і дивувалися. М-ль де Сент-Ів почервоніла й була дуже рада. М-ль де Керкабон теж почервоніла, але не була така рада; її трохи вкололо, що ця ґречність адресувалася їй; але вона була така добра, що прихильність до гуронця від цього зовсім не змінилася. Вона дуже добродушно запитала в нього, скільки коханих було в нього в Гуронії.

      – У мене була тільки одна, – сказав гуронець, – це м-ль Абакаба, приятелька моєї дорогої годувальниці. Очерет не такий стрункий, горностай не такий білий, вівці не такі сумирні, орли не такі горді й сарни не такі легкі, як була Абакаба. Якось вона гналася за зайцем недалечко від нас, миль за п'ятдесят від нашої оселі; один погано вихований альґонкієць,[16] що жив за сто миль далі, хотів відібрати у неї зайця; я дізнався про це, побіг туди, ударом палиці перекинув його на землю і, зв'язавши руки й ноги, привів його до ніг моєї коханої. Батьки Абакаби хотіли з'їсти його, та я ніколи не мав смаку до таких бенкетів. Я відпустив його на волю й узяв собі за друга. Абакабу так зворушив мій вчинок, що вона віддала мені перевагу над усіма своїми коханцями. Вона кохала б мене й досі, коли б її не з'їв ведмідь. Я скарав ведмедя, довго носив його шкуру, але це не втішило мене.

      М-ль де Сент-Ів відчула таємне задоволення, дізнавшись, що Простак мав тільки одну кохану й що Абакаби вже нема на світі; але вона не стала розбиратися у причині свого задоволення. Усі втупили очі в Простака; усі хвалили його за те, що не дозволив своїм товаришам з'їсти альґонкійця. Немилосердний суддя, не мігши стримати своєї нестями розпитувача, так поширив свою цікавість, що хотів довідатись, якої релігії дотримується пан гуронець: чи вибрав він релігію англіканську, чи галліканську, чи гугенотську.

      – Я дотримуюся своєї релігії, – сказав той, – як ви своєї.

      – Леле! – вигукнула м-ль де Керкабон. – Я бачу, що ці нікчемні англійці не подумали навіть охрестити його.

      – Та боже мій, – сказала м-ль де Сент-Ів, – як це може бути, хіба гуронці не католики? Хіба

Скачать книгу