Скачать книгу

прокурори з великою пишнотою прийшли до Задіґа й принесли його чотириста унцій; з них вони вирахували тільки триста дев'яносто вісім на судові видатки, а їхні лакеї попросили нагороди.

      Задіґ побачив, як небезпечно інколи бути надто вченим, і свято пообіцяв собі, як буде нагода, не говорити про те, що побачить.

      Ця нагода трапилася незабаром. Утік один державний злочинець; Задіґ бачив, як той проходив попід вікнами, але на допиті не сказав про це. Однак хтось довів, що він дивився в цю мить у вікно. За цей злочин йому присудили сплатити п'ятсот унцій золота, і, за вивилонським звичаєм, він подякував суддям за їх всепробачливість.

      – Великий Боже! – говорив він сам до себе, – яке лихо, коли хто прогулюється в лісі, яким проходять сука королеви й кінь короля! Як небезпечно стояти біля вікна! І як важко бути щасливим у цьому житті!

      Розділ четвертий

      Заздрісник

      Задіґ хотів у філософії й приятелюванні знайти розраду від нещасть, які послала йому доля. В одному вавилонському передмісті в нього був зі смаком опоряджений будинок, де він збирав усі мистецькі речі й розваги, гідні порядної людини. Вранці його книгозбірня була відкрита для всіх учених, увечері стіл – для всякого доброго товариства. Та невдовзі він дізнався, до чого небезпечні вчені: зчинилася велика суперечка з приводу одного Зороастрового закону, який забороняв їсти грифонів.[32] «Як можна забороняти грифонів, – говорили одні, – коли цієї тварини не існує?» – «Треба, щоб вони існували, – говорили інші, – раз Зороастр не хоче, щоб їх їли!»

      Задіґ хотів помирити їх, сказавши:

      – Коли є грифони, не їжмо їх; коли їх не існує, то ще менше можемо ми їх їсти, – і таким чином ми цілком скоримося Зороастрові.

      Один учений, який написав тринадцять томів про властивості грифонів і був найбільший з усіх теургів,[33] похопився піти й обвинуватити Задіґа перед одним архімагом, на ймення Ієбор,[34] найдурнішим із халдеїв, отже, й найфанатичнішим. Цей учений хотів посадити Задіґа на палю для більшої слави сонця і тут же задоволено виголосив напам'ять требник Зороастра. Друг Кадор (один друг вартий більше, ніж сотня панотців) пішов до старого Ієбора і сказав йому:

      – Нехай живе сонце й грифони. Стережіться карати Задіґа: це святий, у нього на пташарні є грифони, і він не їсть їх. А його звинуватив єретик, що насмілюється твердити, ніби в кролів роздільні лапи[35] й вони не є нечисті.

      – Гаразд, – сказав Ієбор, трясучи своєю лисою головою, – треба посадити на палю Задіґа за те, що нечестиво думав про грифонів, і другого за те, що нечестиво говорив про кролів.

      Кадор залагодив справу за допомогою однієї фрейліни, якій він зробив дитину і яка мала великий вплив у колегії магів. Нікого не посадили на палю; з приводу цього багато докторів бурчали й віщували занепад Вавилону.

      Задіґ вигукнув:

      – Де ж те щастя? Усе переслідує мене на цьому світі, аж до тварин, яких

Скачать книгу


<p>32</p>

Грифони – химерні істоти з тілом лева і з орлиною головою та крилами.

<p>33</p>

Теург – теолог, богослов.

<p>34</p>

Ієбор (Yebor) – анаграма-натяк на єпископа Морепу Жана Франсуа Буайє (Boyer, 1675–1755), ученого богослова і Вольтерового ворога.

<p>35</p>

Натяк на «П'ятикнижжя», яке забороняє їсти м'ясо кроликів («Второзаконня», XIV, 7)