Скачать книгу

він, – як філософ, що читає цю велику книгу, яку Бог розкрив перед нашими очима. Істини, які він відкриває, належать йому – він живить і виховує свою душу, він живе спокійно, не боїться нікого з людей, і його ніжна дружина не прийде одрізати йому носа.

      Повний цих думок, він заховався в одному сільському будиночку на березі Євфрату. Там він не працював над тим, щоб лічити, скільки дюймів води падає за одну секунду під арку мосту,[23] чи на скільки кубічних ліній випало більше дощу в місяці миші, ніж у місяці барана.[24] Він не мріяв про те, щоб виробляти шовк з павутиння,[25] ні порцеляни з розбитих пляшок;[26] але вивчав передовсім властивості тварин і рослин і швидко набув прозірливості, яка відкривала йому тисячі відмінностей там, де інші бачили тільки одноманітність.

      Одного дня, прогулюючись біля невеличкого гайка, він побачив, що до нього біжить євнух цариці, а за ним ще кілька служок з палацу. Ніби запаморочені, люди бігали, немов шукаючи щось загублене й дуже цінне.

      – Юначе, – сказав йому перший євнух, – чи ви не бачили собаку цариці?

      Задіґ відповів скромно:

      – Це сука, а не собака.

      – Маєте рацію, – обізвався перший євнух.

      – Це дуже маленька болонка, – додав Задіґ, – вона недавно привела цуценят, вона трохи шкутильгає на передню ліву ногу й має дуже довгі вуха.

      – То ви її бачили? – спитав захеканий перший євнух.

      – Hi, – відповів Задіґ, – я її ніколи не бачив, і я ніколи не знав, що в цариці є сука.

      Саме о тій порі, через дивну примху долі, найкращий кінь королівської стайні вирвався з конюхових рук на вавилонській рівнині. Оберєгермейстер й інші офіцери, так само стурбовані, бігали за ним, як перший євнух за сукою. Першим звернувся до Задіґа оберєгермейстер і спитав, чи не бачив він королівського коня.

      – Це кінь, – відповів Задіґ, – що найкраще йде чвалом, він п'ять футів заввишки, копита в нього дуже малі, хвіст три з половиною фути завдовжки, шишки на його вудилах із золота на двадцять три карати, підкови його зі срібла одинадцятої проби.

      – Якою дорогою подався він? Де він? – поспитав оберєгермейстер.

      – Я його не бачив, – відповів Задіґ, – і не чув ніколи про нього.

      Оберєгермейстер і перший євнух не сумнівалися, що це Задіґ украв королівського коня й королевину суку. Вони звеліли одвести його перед збори великого Дестергаму,[27] які присудили покарати його батогами й заслати до кінця днів до Сибіру. Та тільки-но ухвалили вирок, як знайшли коня й собаку. Судді опинилися перед сумною потребою переробити свою постанову; але вони присудили Задіґові сплатити чотириста унцій золота за те, що говорив, ніби не бачив того, що бачив. Спочатку мусив він сплатити цей штраф, а потім Задіґові дозволили захищати свою справу на нараді великого Дестергаму.

      Він говорив так:

      – Зорі справедливості, безодні знання, дзеркала істини, ви, що маєте вагу олова, твердість заліза, блиск діамантів і дуже подібні до золота,[28] – раз дозволено мені говорити перед цими високославними

Скачать книгу


<p>23</p>

Натяк на псевдонаукові досліди французького ученого Піто, який 1732 р надрукував доповідь на подібну тему

<p>24</p>

в місяць миші…у місяці барана – назви місяців у китайсько-маньчжурському календарі.

<p>25</p>

Натяк на дослідження Б. де Сент-Ілера «Роздуми про науку» (1710).

<p>26</p>

Вольтер кепкує із вченого Р. А. де Реомюра (1683–1767), який неодноразово подавав Академії наук свій проект виготовлення порцеляни із скла.

<p>27</p>

Великий Дестергам (детергам, дефтердар) – титул головного скарбника у Персії і Туреччині.

<p>28</p>

Комплімент із двояким натяком вони самі подібні до золота і вони жадібні золота.