LITMIR.BIZ

Скачать книгу

їх самопідсиленого буття.

      Упереджаючи епізод перший: «Йой, не-не…»

      Зліт розпочався інтерв’юванням Бойківа (аж ніяк не Бойкова! тож випадок Львова заметімо під килимок) з новою надією на порозуміння Сходу з Заходом (варіант на «-ід-» лунає однаково небезсумнівно), а саме із кобзарем Європєєнком. Чому ж – «кобзарем»? Якщо вірити доповідачеві, навіть прочитавши кубокілометр сучліту мовою неокупантською, однаково не спромігся не те що забалакати нев – навіть почати розуміти її. Аж доки не грянули події не такі віддалені, коли гідність забила ключем та струмом настільки потужним, що окупантські бригади ремонтників мали клопіт, накладаючи муфти на горло пісні та заплати на шляхопроводи свідомості.

      Втім, скидається, й тоді не збагнув новопробуджений, як жеж ото мовиться та балякається. Просто ані слова! І то – попри жертви у вигляді полишеної сім’ї (що відмовлялись вважати лінґву-франка чужинською, невимовну ж франкову – умовно-рідною). Попри наявність вищої гуманітарної освіти, чи ж принаймні дипльому філолоха, котрий мав би був якось змусити та змотивувати до опанування критичного кола дисциплін. Бодай як учиться західносусідня-умовносоюзна у разі потреби погнути спину у кав’ярнях на мийці посуду, а чи західновіддалені-умовнонейтральні – задля єврочайових у демократичних дупомийнях. Стурбований читач вже міг би просякти підозрою щодо ментального стану окремих переселенців, що більший шмат співбесіди приділяють бідканню за свою теорію граничної неспроможності в обраній галузі (що направду мало би спонукати до пошуку альтернатив). Та ж до чого тут геополітика чи плач ярославен від маестрів ліричного жанру? – чудуватиме суворий арбітр, втім не маючи цілковитої рації. Бо людина спромоглася до найбільшого: творчо роздути із власного драматичного кейсу трагедію вселенського масштабу у геть інакшому розтині.

      Як же Вам, друже Целан, спромоглося опанувати вільно й окупантські разом з автохтонними, не скаржачись на засилля зсередини черепної скроні чи черевної зони? А втім, кризи ідентичності не уникли й такі. Та й хто не зрікався рідно-особистого задля престижнішого клюбного? Хіба той-таки Франко не микався межи слов’янофільством та німецькістю, безвідносно від того, чи обернеться тутешня звичка зватись іменами «руські люде», «руські женщини» концтаборним (зокрема згодом – медійним) стимулюванням на користь недо- та навіть антируськості як такого собі пререквізиту приватної деокупації, знерабіння, ent-Sowjetisierung?

      Стривайте! На суді з прогресивними максималістами як присяжними обвинувачувані чи підозрювані з обох боків можуть заперечити: ніхто-бо «го не неволив, не силував, не спонукав до вивчення жодної з неавтохтонних даній місцині мов. Трішечки міркувань престижу, дещиця нетворкінґа з оточенням, що чавить морально – оце й маєте:

      Катували, мордували кляті окупанти:

      Ріст кар’єрний обіцяли диялєктиканти!

      Гой-гой, катували,

      Гей-гей, мордували,

      Гай-гай,

Скачать книгу