ТОП просматриваемых книг сайта:
Жак-фаталіст (збірник). Дені Дідро
Читать онлайн.Название Жак-фаталіст (збірник)
Год выпуска 0
isbn 978-966-03-4010-7
Автор произведения Дені Дідро
Жанр Классическая проза
Настоятелька від усіх запротестувала, що до мене не торкались. Архідиякон знов покрив мене єпітрахіллю. Черниці хотіли знову підійти, та він дав їм знак відступитися й перепитав мене, чи зрікаюсь я сатани й діл його, і я твердо відповіла:
– Зрікаюсь, зрікаюсь…
Він сказав принести розп'яття й дав мені поцілувати; я поцілувала його в ноги, руки й рану в боці. Він наказав мені голосно поклонитися розп'яттю, я поставила його на землю й промовила навколішках:
– Боже мій, Спасителю мій, Ти, що сконав на хресті за мої і всього людського роду гріхи, поклоняюся Тобі. Хай окриють мене Твої муки, хай упаде на мене крапля крові, Тобою пролитої, і очищуся. Прости мене, Боже, як я прощаю ворогам своїм…
Потім сказав мені:
– Визнайте віру Його… Визнайте любов Його… Визнайте милосердя Його…
Я зробила все це. Не пригадую тепер, як саме висловлювалась, але, мабуть, дуже піднесено, бо дехто з черниць заридали, обидва молоді церковники заплакали, а архідиякон здивовано спитав, звідки взяла я молитви, допіру проказані. Я сказала йому:
– З глибини свого серця; це – мої думки й почуття. Свідчуся в цьому Богом, що все чує й витає над цим олтарем. Я християнка, я безневинна. Якщо я вчинила якісь гріхи, то вони тільки Богові єдиному відомі, тільки він має право правити з мене звіт за них і покарати… – На цьому слові я глянула страшним поглядом на настоятельку.
Так закінчилася церемонія, якою було ображено величність Божу, споганено найсвятіші речі й ошукано служителя церкви. Черниці розійшлися, окрім настоятельки, мене й молодих церковників. Архідиякон сів, видобув заяву, подану на мене, почав уголос читати її і питати мене за артикулами, що в ній містилися:
– Чому ви не сповідаєтесь?
– Мене не пускають.
– Чому ви не причащаєтесь?
– Мене не пускають.
– Чому ви не буваєте ні на месі, ні на службах Божих?
– Мене не пускають.
Настоятелька хотіла щось сказати. Він спинив її властивим йому тоном:
– Мовчіть, паніматко… Чому ви виходите вночі з келії?
– У мене відібрали воду, глек на воду й посуд на природні потреби.
– Чому вночі чути галас у вашому коридорі й у келії?
– Мені навмисне не дають спати.
Настоятелька знову хотіла заговорити, він ще раз сказав їй:
– Я вже казав вам, паніматко, – мовчіть. Відповідатимете, коли запитаю…
– Що то за черницю вирвали з ваших рук і знайшли повалену додолу в коридорі?
– Це – наслідок жаху, який навіяли їй щодо мене.
– Вона ваша подруга?
– Ні, панотче.
– До неї в келію ви коли-небудь заходили?
– Ніколи.
– І ніколи не робили чогось непристойного чи то їй, чи іншій якій?
– Ніколи.
– Чому