ТОП просматриваемых книг сайта:
Хронiки Нарнії. Повна історія чарівного світу. Клайв Льюїс
Читать онлайн.Название Хронiки Нарнії. Повна історія чарівного світу
Год выпуска 1950
isbn 978-617-12-7552-2
Автор произведения Клайв Льюїс
Издательство Книжный Клуб «Клуб Семейного Досуга»
Нарешті попереду замерехтіло слабке світло, що вузькою смужкою лилося з-під дверей. А за дверима лунали гучні розсерджені голоси. Хтось розмовляв так голосно, що ті, хто сидів у кімнаті, наших подорожніх навіть не почули.
– Щось не подобається це мені, – прошепотів Тіквік Пітерові. – Почекаймо, краще, з хвилинку.
Усі троє завмерли та наторошили вуха.
– Ви прекрасно знаєте, чому я не просурмив у чарівний ріг Сьюзан на світанку! – почувся чийсь голос («Це король», – пояснив Тіквік). – Не забуваймо, що одразу ж після того, як ми відіслали гінців, на нас налетіли заморці, і бій ішов не де-небудь, а на самому кургані, й не п’ять хвилин, а щонайменше три години. Я просурмив, тільки-но видалася вільна хвилинка.
– Не мені забути той бій, – пролунав інший злий голос («Це Нікабрик», – шепнув Тіквік). – Мені не забути, що гноми вкотре прийняли на себе основний удар і після бою в рядах наших ми не дорахувалися кожного п’ятого!
– Як тобі не соромно! – просипів хтось третій («Фух, живий Трюфеліно, живий!» – тихо радів Тіквік). – Ми всі боролися не менше і не гірше за гномів, а король Каспіан – у перших рядах.
– Пишатися своїми звитягами кожен мастак! – підвищив голос Нікабрик. – Та що з того? За що ми б’ємося? За що кров проливаємо? Де обіцяна допомога, агов! Нема її, вашої допомоги! Може статися, наш любий Каспіан запізно просурмив! А може, ріг той – не чарівний, га?! Що ж ви мовчите, ніби води в рота понабирали, теж мені – великий писар, чарівник-самоук, пан всезнайка! Чи, може, то не ви порадили нам покинути наші печери, барлоги і нори, перебратися сюди й сидіти-чекати чи то на Аслана, чи то на Пітера, чи то ще невідомо на кого?!
– Я не заперечую… мене теж засмутила відсутність допомоги, на яку я так само, як і ви, покладав стільки надій… («Ага, ось і доктор Корнеліус», – півголосом зауважив Тіквік.)
– Краще не обіцяти, як слово ламати! – знов накинувся на доктора Нікабрик. – А тепер що: горщики побито – масло витекло, тенета зопріли – пташка полетіла, у неводі дірка – рибка зникла! Не вмієш чаклувати, так і не берись – нехай чаклують ті, хто вміє! Тому…
– Не гарячкуй, Нікабрику, – втрутився Трюфеліно, – нам, звірам, так само погано, як і тобі, та ми не втрачаємо надії – ми чекаємо. Допомога прийде, обов’язково прийде… Може, вона вже на порозі!
– О, ну так, звичайно! – огризнувся Нікабрик. – Чекаємо, чекаємо, і чого чекаємо: доки рак на горі свисне чи поки небо на землю впаде? Ні, хочете – самі й чекайте, а мені – зась! Запаси закінчуються, втрати наші не відновити, а прибічників наших стає все менше й менше…
– А знаєш чому? – єхидствував Борсук. – Я тобі скажу чому. Тому, що в когось задовгий язик. Правду казав Тіквік, ідучи, можливо, на вірну смерть: армії – ні слова! І що ж? Не встиг він зникнути з очей, як хтось розтеревенив на весь ліс, що він, мовляв, пішов за підмогою і що у нас є чарівний ріг, і що варто королю просурмити, і всі наші лиха згинуть, як і не було!
– Ти, борсуче, говорити говори, та не заговорюйся! – знову підвищив голос Нікабрик. –