LITMIR.BIZ

Скачать книгу

що луною котилися подвір’ям, вилітаючи з розчинених вікон: «Глядіть, не забудьте про підземелля!», «Допоможіть прочинити ці двері!», «Ооо, ось іще одні гвинтові сходи!», «А це що? Здається, кенгуру… Покличте сюди Аслана!», «Фу, ох і тхне ж звідси!», «Обережніше, тут чергова пастка!», «Сюди, нагору, тут, на сходах, он їх скільки!» Але радісніше за всіх пролунав голос Люсі, коли вона примчала зі словами: «Аслане, Аслане! Він знайшовся! Я відшукала його! Ходімо швидше, він там! Містер Тумнус там!»

      За мить Люсі та Тумнус уже трималися за руки та пританцьовували від радості. Бутність статуєю ніяк не вплинула на любов містера Тумнуса до танців, а вже розповідь про пригоди, які пережила Люсі, він готовий був слухати без кінця.

      Тим часом звірі обнишпорили всі закуточки Чаклунчиного замку. Твердиня її стояла порожня: двері розчахнуті, вікна прочинені навстіж, прозоре світло та пряний весняний вітерець заповнили найтемніші та найзловісніші місця замку, тож увесь звіриний натовп заквапився на подвір’я. І тут хтось, здається, саме Тумнус, раптом зауважив:

      – Заждіть-но, а як ми виберемося із замку, коли браму замкнено?

      Бо ми пам’ятаємо, що Аслан перестрибнув через браму, не прочиняючи її.

      – З цим ми впораємося, – мовив Аслан, стаючи дибки, щоб догукатися велетня. – Е-ге-гей! Там, нагорі! Як вас звати?

      – Громодум, якщо ваша ласка, – відповів велетень, знов торкаючись свого капелюха.

      – Що ж, дуже добре, велетню Громодуме, – кивнув Аслан. – Спробуйте- но випустити нас звідси.

      – Так, ваша честь. Ото мені буде втіха, – погодився Громодум. – Малеча унизу – усі геть від воріт!

      За два кроки він опинився біля брами та заніс палицю. «Бух-бух-бух-хрусь!» – пролунав гуркіт палиці, що трощила браму. Від першого удару вона заскрипіла, від другого – затріщала, і похилилася – від третього. Потім велетень ухопився за вежі по обидва боки брами, вперся, напружився – і ось уже брама, а з нею й обидві вежі, а разом з ними і два шматки стіни обабіч брами з гуркотом випали назовні купою непотрібних уламків та щебеню, здійнявши непроглядну куряву. Коли ж пил розсіявся, то стало зрозуміло, як дивно було стояти юрбою на чахлому похмурому кам’яному подвір’ї, втупивши очі в зяючий пролом, коли навколо зеленіла травичка, вітер розгойдував дерева, сонце зблискувало на сріблястих джерельних хвилях, а далеко-далеко синіли гори та голубіли неосяжні небеса.

      – Щось я запарився, – мовив велетень, пихкаючи, мов величезний паровоз. – Геть втратив форму. А чи нема в юних леді такої корисної речі, як носовичок?

      – Є, – обізвалась Люсі, витягаючись навшпиньки та якомога вище помахуючи своїм носовичком.

      – Дякую, маленька міс.

      І Громодум нахилився ще нижче. Наступної миті перелякана Люсі опинилася в повітрі, затиснута між великим та вказівним пальцями велетня. Він підніс її до обличчя, та, коли до зіткнення залишалося всього нічого, велетень здригнувся й обережно опустив її на землю, бурмочучи:

      – Боже

Скачать книгу