Хронiки Нарнії. Повна історія чарівного світу - Клайв Льюїс

Скачать книгу

та пана Бобрів.

      – І це все, з чим ти прийшов? – гримнула Чаклунка, і зла посмішка скривила її обличчя. Ця посмішка нічого доброго не провіщала.

      – Н-ні, н-ні, ваша величносте, – затинаючись з переляку, запевнив її Едмунд і за хвилину виклав усе, що підслухав у Бобрів до того, як чкурнув геть.

      – Що?! – заволала Чаклунка. – Аслан?! Він тут?! Чи ти часом не брешеш? Якщо з’ясується, що ти збрехав…

      – Та що ви, – замахав руками Едмунд, – якщо я вже доношу, то доношу тільки те, що чув на власні вуха.

      …Та королева його вже не слухала. Вона плеснула в долоні, і на її поклик з’явився вже знайомий нам гном – той самий гном, що супроводжував Чаклунку під час їхньої першої зустрічі з Едмундом у лісі.

      – Хутко! Закладай сани! – наказала Чаклунка. – Та познімай усі бубонці.

      Розділ 10

      Про те, як розвіялись чари

      Що ж, а тепер, доки гном готує санчата, повернімося до трьох дітлахів та пана і пані Бобрів. Щойно Бобер промовив: «Не можна гаяти ані хвилини», як усі, окрім Бобрихи, хутенько понатягали на себе теплий одяг. Господиня ж заходилася викладати на стіл усілякі пакуночки, приказуючи: «Зараз, зараз, пане Бобре, тільки-но дістаньте мені отой шматок шинки… і ще чай, цукор, сірники… Хто-небудь, дістаньте будь ласка кілька паляниць із короба, що стоїть у кутку».

      – Що ви таке робите, пані Бобрихо?! – вигукнула Сьюзан.

      – Як що, люба? Збираю нам торбинку з їжею в дорогу, – спокійно відповіла Бобриха. – Ти ж не думаєш, що ми рушимо у путь із порожніми руками?

      – Але ж на те немає часу! Треба поспішати! – квапила Сьюзан, застібаючи ґудзики на шубі. – Вона буде тут з хвилини на хвилину!

      – Отож і я кажу! – вторував їй Бобер.

      – Та годі вам уже! – зупинила їх Бобриха. – Якщо ти добре помізкуєш, пане Бобре, то зрозумієш, що в нас є ще зо чверть години, перш ніж вона буде тут.

      – То чи не краще нам відірватися від неї якнайдалі, – здивувався Пітер, – якщо бажаємо дістатися Кам’яного Столу першими?

      – Ви ж розумієте, пані Бобрихо, – додала Сьюзан, – що варто їй побачити, що нас тут немає, як вона щодуху кинеться навздогін.

      – О-о-о, ще й як кинеться, – не стала сперечатися Бобриха. – Та якщо ми все одно не зможемо її випередити, адже вона їде на санчатах, а ми йдемо пішки, то чи треба нам взагалі поспішати?

      – Тоді… тоді, виходить, надії немає? – засмутилася Сьюзан.

      – Тільки не треба передчасно хнюпити носа, люба, – заспокоїла її Бобриха, – краще подай мені з шухляди дюжину носовичків. Надія є завжди. Стовповим шляхом нам її не випередити, та ми можемо сховатися та йти такими стежками, про які вона ні сном, ні духом не знає. Ось тоді, якщо нам пощастить, ми її й обійдемо.

      – Маєш рацію, моя дружинонько, – підтримав її Бобер. – А тепер нам і справді час рушати.

      – Не варто дарма метушитися, пане Бобре, – зауважила йому Бобриха. – Ось… саме так… чотири великі паляниці – для дорослих, а п’ята, менша, для нашої меншенької – для тебе, люба, – звернулася

Скачать книгу