LITMIR.BIZ

Скачать книгу

таємної поліції.Слава королеві!

      Діти здивовано перезирнулися.

      – Навіть і не знаю, чи так уже мені тепер подобається це місце… – протягнула Сьюзан.

      – Що за королева, Лу? – поцікавився Пітер. – Тобі щось відомо про неї?

      – Ніяка вона не королева, – заходилася розповідати Люсі, – а жахлива чаклунка. Вона називає себе Білою Чаклункою. Усі лісові мешканці її ненавидять. Вона наклала на всю країну закляття, і тепер тут завжди зима і ніколи не настає Різдво.

      – Якщо їм пороблено, то навіщо нам тут залишатись? – пошепки спитала Сьюзан. – Тут, здається, небезпечно та якось не дуже весело. До того ж холоднішає, а в нас і попоїсти нічого. Чому б не повернутися додому?

      – Але ми не можемо отак от взяти та поступитися!.. Не можемо! – палко обурилась Люсі. – Невже ви не розумієте? Ми не можемо так просто повернутися додому! Це через мене бідолашний фавн потрапив у таку халепу. Він сховав мене від Чаклунки та показав шлях додому. Ось що мається на увазі під «наданням притулку ворогам Її Величності та братанні з людьми». Ми повинні його врятувати.

      – Багато ж ми зможемо зробити, – усміхнувся Едмунд, – особливо на порожній шлунок.

      – Та замовкни вже ти врешті-решт! – не витримав Пітер, який досі сердився на Едмунда. – Що ти думаєш, Сью?

      – У мене таке відчуття, хоча мені аж лячно від нього, що Люсі і тут правильно каже, – відповіла Сьюзан. – З одного боку, коли б моя воля, я б і кроку не ступила вперед і я вже шкодую, що ми сюди прийшли. А от з іншого, ми мусимо спробувати щось зробити для пана – як його там? – тобто для фавна.

      – Що ж, я згоден, – кивнув Пітер. – Але перше, що ми повинні зробити, – це знайти їжу. Я б охоче повернувся та прихопив чогось із комори, якби був певен, що ми потрапимо назад до цієї країни. Тож, я вважаю, треба йти далі.

      – Згода! – в один голос гукнули дівчата.

      – Знати б тільки, де тримають бідолаху, – зітхнув Пітер.

      Вони ще стояли на місці, розмірковуючи, що робити далі, коли Люсі зойкнула:

      – Дивіться! Он там, з рудими грудочками! То ж вільшанка! Перша пташка, яку я тут бачу! Цікаво, чи вміють птахи в Нарнії розмовляти? Здається, вона хоче нам щось сказати. – І, звертаючись до вільшанки, вона запитала: – Чи не могли б ви нам розповісти, куди забрали пана Тумнуса, фавна?

      З цими словами вона ступила крок уперед. Пташка одразу ж відлетіла, але зовсім недалечко, на сусіднє дерево. Там вона всілася на гілку та виразно зиркнула на дітлахів – наче зрозуміла, про що йдеться. Самі того не помітивши, діти ступили зо два кроки до неї. Вільшанка знов відлетіла на сусіднє дерево та знов зиркнула на них. Важко було не звернути увагу на вільшанку з такими яскраво-рудими грудочками та розумними очима.

      – Знаєте що? – припустила Люсі. – Вона кличе нас за собою.

      – Мені теж так здалося, – обізвалася Сьюзан. – А ти як вважаєш, Пітере?

      – Можливо. Чому б, власне, і не піти за нею?

      Вільшанка, немов розуміючи кожне їхнє слово, далі перелітала

Скачать книгу