LITMIR.BIZ

Скачать книгу

але що я роблю? Перед іспитами зустрічаю в клубі його директора і кажу прямо: пан Суббоцький, держу парі на п’ятсот, що мій син знову застрягне. І – рибка в сітці». Брата свого Бориса Маврикійовича терпіти не міг, усіляко йому дошкуляв; поза очі називав його «цей шмендрик»[40], а в очі на людях не Борис, а «Бейреш».

      Борис Маврикійович був лише на п’ять років молодший, але вихований був або сам себе виховав зовсім по-іншому. Висловлювався правильно по-російськи, а відтінки акценту згладжував тим, що у присутності руських намагався говорити басом (це, кажуть, допомагає). Багато років тому, приймаючи грязьові ванни на Хаджубейському лимані, він познайомився з письменником Данилевським[41]; той подарував йому на пам’ять свій роман «Дев’ятий вал»[42], і Борис Маврикійович звідти завжди цитував місця, що підходили до теми конкретної бесіди. Більш того: коли у кредитній спілці, де він і брат його Абрам Мойсейович обоє були членами правління, з’явився раптом якийсь норовистий пайовик і вчинив уже не пам’ятаю який скандал на річних зборах, – я сам чув, ось цими вухами, як Борис Маврикійович про нього сказав: «Це Робесп’єр якийсь; закінчить тим, що його якась Шарлота застрелить у лазні»[43]. На зріст це був багатир, груди носив колесом; одного разу я зустрів його на Дерибасівській, у сизій крилатці на кшталт офіцерської, а на голові в нього був найсправжнісінький дворянський кашкет із червоним околишом, і загальний ефект був цілком православний. Він носив бакенбарди у півщоки, а підборіддя голив щодня, із синявою, а щоп’ятниці до нього приходила манікюрниця.

      У клубі він грав у віст виключно з чиновниками – тут-то й любив старший брат підійти і сказати привселюдно: «Бейреш, час до дому, твоя дружина Фейгеле непокоїться», – а той був холостий, і ніякої Фейгеле й на світі не було.

      Смішили вони мене до нестями; але ось у чому хочу зізнатися – ці двоє, а з ними ще Ігнац Альбертович, перші мені показали те, що потім у житті багато разів підтвердилося: що значно цікавіше розмовляти з купцями, ніж із професійними інтелігентами. У природному колі моєму я зустрічався переважно з літераторами й адвокатами: поговоривши про книжки, більше не було про що нам вести бесіду, хіба що розповідати анекдоти судові або редакційні. Але коли тих троє «хлібників», утомившись від нескінченної гри в очко й шістдесят шість, клали лікті на стіл і починали обговорювати свої біржові справи, я мимоволі заслуховувався, і мені на час відкривався увесь божий світ і чим він живе. По тисячах доріг України скриплять вози, хохли кричать на волів «цоб-цабе» – це везуть зерно зусібіч до пристаней годувальника-Дніпра, і життя сорока мільйонів залежить від того, які будуть у цьому сезоні помічені у бюлетені одеського гофмаклера[44] ставки на ульку чи сандомирку[45]. Але ці ставки залежать від того, чи виправдаються тривожні чутки, буцімто султан хоче знову закрити Дарданелли; а чутки пішли через якісь

Скачать книгу