LITMIR.BIZ

Скачать книгу

факультетів – або юридичний, або філологічний». Обожнював Одесу і всіх, що не в Одесі народилися, презирливо називав «приїжджі». З Марусею він познайомився таким чином: вона якось йшла вулицею одна, він раптом пішов з нею поруч, зняв кашкета і заявив, виблискуючи всіма зубами:

      – Мадемуазель, я – черговий член Спілки для охорони одиноких панянок на Рішельєвській від нахаб.

      Серьожин портрет, скоріше злий, і взагалі я подаю його тут не без сумніву:

      Він до кімнати увірвався бурним штормом –

      В кімнаті вмить запахло йодоформом.

      Екстерни[35] допускалися тільки найбільш благовидні і найменш глибокодумні, власне, тільки в цьому домі я таких бачив. Узагалі екстерни тоді становили в Одесі дуже помітну групу населення; наїжджали з містечок близьких і далеких, навіть із Литви («вихідці з Пінського болота», говорила Маруся), вдень читали Тургенєва і Туган-Барановського[36] у міській бібліотеці, а ввечері розносили по місту – одні революцію, інші сіонізм. На іспитах за шостий і вось- мий класи їх безжально провалювали; багато з них вже руки спустили, перестали зубрити і навіть мріяти про університет, але продовжували вважатися «екстернами», точно це була станова каста. Вигляд був у них строгий і зосереджений, я їх завжди боявся, читаючи в їхніх очах біблійний вирок: тебе зважено, зважено – і виявився легковажним. Але до Марусі потрапляли тільки винятки з цього насупленого типу: «помірні екстерни», як вона казала, ручні, з краватками і навіть у крохмальних комірцях, і вона, дбаючи про їхнє виховання, намагалася їх відзвичаїти від розмов на обтяжливі теми з різних областей мудрування. Тим не менш, інші «пасажири» на них дивилися з підозрою, а Серьожа радо «цитував» лінгвістичні перлини, нібито ним почерпнуті з їхніх творів, поданих на останньому невдалому іспиті:

      «Людство давно вже помітило просвітницьке значення науки…»

      «На полі битви» (це був переклад з грецької) «лунали стогони тих, хто гинув і кого гинули…».

      «Мати була вражена бачити сина бити батька…»

      Був серед них, до речі, й один непідфарбований екстерн, як слід було в косоворотці, але приходив він не до Марусі, а до Ліки, і, як вона, вовком дивився на всіх нас, і взагалі скоро зник з кола. Серьожин відгук був такий:

      Одягнутий бог вість як, голений не чисто –

      Дивись пильніше, бо що-небудь свисне.

      Молодих журналістів я знав, звісно, і раніше. Один з них був той самий описувач побуту і порту, який сказав мені тоді в театрі про Марусю: кошеня у муфті. Був він приязним і обдарованим; і босяків знав значно краще за Горького, який, я підозрюю, ніколи з ними по-справжньому й не жив, принаймні не в нас на півдні. Цей і в побуті розмовляв їхньою мовою – Дульцінею серця називав «бароха», своє пальто «кліфт» (чи якось так), мій годинничок (у нього не було) «бімбор», а позичав гроші так: немає «фісташок»? Серьожа вважав його своїм учителем, узагалі обожнював, і вперто не бажав присвятити йому «портрет». Усі його любили, особливо прості люди,

Скачать книгу