LITMIR.BIZ

Скачать книгу

плечах були якісь погони, й Аня здогадалась, що це поліція шукає наркотики – Женю викрито.

      – Та ні. Слухайте, якщо Жені немає… – Аня позадкувала, – то я краще зайду іншим разом. Мені треба на пляж.

      Колеги поліціанта, що розмовляв з Анею, щось почали питати в нього, і той відволікся від неї.

      – Усього найкращого, – чітко промовила дівчина й розвернулася в напрямку ліфта. Її ніхто не зупинив.

* * *

      «Хелло! Хелльо!» – навсібіч чула Аня й луною віддавалося у її вухах. Вона не пам’ятала особливо минулої доби, і все прокручувала подумки діалог із поліціантом.

      – Він не почне мене шукати?

      – Ні, не хвилюйся даремно, – відказала втомлена Свідомість, якій вже набридло заспокоювати свою власницю.

      Аня цілий день «ішла, куди очі дивляться» і зовсім не розбирала дороги. Вона все розмірковувала, а чому б не зупинитися перепочити десь? Але була так налякана розмовою з представником влади, що мусила рухатися. Байдуже куди й навіщо.

      Літня спека вбивала всілякі примарні бажання вийти на вулицю та роздивитися туристичні принади. Тож вона встигла побачити всього одну – найдовший у світі наземний ескалатор. Їй на шляху, «втікачки», траплялося безліч пішохідних мостів, підземних переходів й ескалаторів. Їх зводили, аби полегшити життя мешканців мегаполіса. В усіх них було кондиційоване повітря, затишок і затінок. Десь посеред якогось із них, одного з безлічі гонконзьких переходів, Аня знесилено вмостилася поруч із жінкою в картонній коробці. Подивилася крізь поручні мосту для пішоходів на океан: у ньому курсували туди-сюди пороми в кількох напрямках. Дівчина відчула холодний метал поручнів у долоні й повернула обличчя до мешканки, що першою розташувалася в коробці. Та привітно усміхалася їй, нічого не маючи проти Аніного товариства. Аня розчулилася, що її не проганяють, уперше за добу дозволила собі розслабитись і заплакала. Жінка зі співчуттям подивилася на неї й протягнула прозорий пластиковий пакетик із якоюсь їжею. Аня скуштувала. Було смачно, солодко-солоно, але, як завжди, абсолютно незрозуміло, що то є: чи якісь смажені боби, чи засушене м’ясо, чи морепродукти. Аня сконцентрувалася на тому пакетику й навіть не помітила, як жінка пішла від неї, тільки встигла побачити її привітну посмішку та як вона помахала їй рукою, прощаючись.

      «Святе місце порожнє не буде». Мабуть, цю приказку придумали перші християни, які будували церкви Київської Русі на місцях поганських каплиць. Намолене місце ніколи не порожнє – врешті, навіть якщо таке трапилося, воно повне своєю енергетикою. До картонної коробки з Анею всередині залізли ще три китаянки, привітно всміхаючись. Повз ходили пішоходи підвісним пішохідним мостом, а на ослінчику вмостилося кілька постелених картонок, у які безперешкодно залазили люди на відпочинок. Вони їли там, розминали натомлені ноги, навіть грали в карти – чого там тільки не було. Аня помітила, як одна з її новоприбулих сусідок витягла останню модель айфона й зраділа якомусь повідомленню, що прийшло на телефон.

      Повз

Скачать книгу