Вовки Кальї: Темна вежа V - Стивен Кинг Темна вежа

Скачать книгу

думаю.

П’ЯТЬ

      Вони увійшли непоміченими, Едді полічив книжки на столику, що привернув хлопчикову увагу, і полегшено зітхнув, нарахувавши двадцять одну. Та тільки після того, як Джейк забрав дві потрібні йому книжки – «Чарлі Чух-Чуха» і книгу загадок, – їх лишилося дев’ятнадцять…

      – Знайшов собі щось цікавеньке, синку? – спитав лагідний голос, що належав огрядному чоловікові в сорочці з відкритим коміром. Позаду нього, біля шинкваса, що його ідею наче поцупили з візка для продажу прохолодних газованих напоїв початку ХХ століття, тріо пристаркуватих парубків пили каву й поїдали тістечка. На мармуровій дошці стійки лежала шахівниця, на якій тривала партія.

      – Скраю сидить Аарон Діпно, – прошепотів Джейк. – Він пояснить мені загадку про Самсона.

      – Шшш! – цитьнув Едді, бо хотів почути розмову між Кельвіном Тауером і Джейком’77. Вона раптово здалася йому дуже важливою… та тільки чому, в біса, в книгарні було так темно?

      Напівморок тут не панує. О цій порі східний бік вулиці заливає сонячне світло, двері відчинено, тож усе проміння без перешкод потрапляє всередину. Чого це ти вирішив, що тут темно?

      Бо так було насправді. І сонячне світло – його контраст до темряви – тільки підсилювало враження. Гірше ставало від того, що ти не міг побачити темряву… і Едді усвідомив жахливу річ: цим людям – Тауерові, Діпно, Джейку’77 – загрожує небезпека. Можливо, і їм з Джейком із Серединного світу та Юком також.

      Загроза нависла над усіма.

ШІСТЬ

      Джейк дивився, як його молодше «я» задкує на крок від господаря книгарні, а його очі розширюються від подиву. «Тому що його прізвище Тауер, – подумав Джейк. – Саме це мене й ошелешило. Але Роландова Вежа тут ні до чого – тоді я ще про неї не знав. Це через картинку, яку я втулив на останню сторінку свого твору».

      На останню сторінку він поставив фото Похилої вежі, потім густо зафарбував її чорним олівцем, затемнивши так ретельно, як тільки зміг.

      Тауер поцікавився, як його звуть. Джейк’77 відповів, і Тауер трохи покепкував з нього. По-доброму, як завжди робили дорослі, що гарно ставилися до дітей.

      – Гарне в тебе ім’я, кумплю, – сказав Тауер. – Як у того героя вестерну… такого собі рубаки, що вдирається в Блек-Форк, в Аризоні, розправляється там з усіма покидьками й їде собі далі. Щось таке з Вейна Д. Оверголсера…

      Джейк приступив на крок ближче до себе самого (у голові промайнула думка, що вони вдвох непогано виглядали б у комедійному телешоу «Сетедей Найт Лайв»), і його очі трохи округлилися.

      – Едді! – Він досі шепотів, хоча й знав, що люди в книгарні не можуть…

      Хіба що на якомусь рівні вони могли чути. Він пригадав, як та жінка на Сорок четвертій вулиці підібгала спідницю вище коліна, щоб переступити через Юка. От і зараз Кельвін Тауер трохи повів очима у його бік, перш ніж глянути на Джейка давнішого зразка.

      – Не треба привертати зайвої уваги, – пробурмотів йому на вухо Едді.

      – Я розумію, – сказав Джейк, – але глянь на «Чарлі Чух-Чуха»!

      Едді не одразу помітив, що не так із книжкою – на палітурці він бачив лише самого Чарлі з його оком-ліхтарем

Скачать книгу