LITMIR.BIZ

Скачать книгу

здається, це смачно, – сказав Джейк. – Вони пахнуть, як свіжий хліб із опари, які моя мама й домогосподарка місіс Шоу купували у Забара. – Всміхаючись, він поглянув на Сюзанну й Едді. – Ви знаєте крамницю Забара?

      – Я точно знаю, – миттю відгукнулася Сюзанна. – Там усе таке смачнюще, м-м-м. Ці штуки справді дуже приємно пахнуть. Але ж, я сподіваюся, ти ще їх не куштував?

      – Та ви що. – Він питально глянув на Роланда.

      Стрілець недовго тримав їх у невіданні: взяв одного м’ячика, відірвав ріжки й запустив зуби у те, що лишилося.

      – Пундиці, – сказав він. – Сто років їх не бачив. Вони чудесні. – Його блакитні очі заблищали. – Ріжок не їжте, вони не отруйні, але кислі. Їх можна підсмажити, якщо в нас ще лишилося трохи оленячого жиру. Смажені, вони смакують майже як м’ясо.

      – Звучить спокусливо, – мовив Едді. – Тобі й карти в руки. Що ж до мене, то я, мабуть, не їстиму цього грибного моху чи що воно таке.

      – Це не гриби, – заперечив Роланд. – Радше земляна ягода.

      Взявши одну кульку, Сюзанна недовірливо куснула її й одразу ж з насолодою відкусила більший шматок.

      – Дарма ти не хочеш їх їсти, серденько. Татків приятель Батечко Моз сказав би: вони першокласні. – Вона взяла у Джейка ще одну кульку й провела великим пальцем її шовковистою поверхнею.

      – Можливо, – погодився Едді. – Та якось мені треба було зробити доповідь у школу і я читав одну книжку… здається, вона називалася «Ми все життя провели у замку»… і там одна схиблена дівуля отруїла такими штуками цілу свою родину. – Він нахилився до Джейка, здіймаючи брови дашком і кривлячи кутики губ у посмішці, яку хотів зробити якнайзловіснішою. – Геть-чисто усіх потруїла, і конали вони довго і в муках!

      Едді звалився з колоди, на якій сидів, і став викачуватися на килимі з глиці й опалого листя, хриплячи й кривлячись у страхітливих гримасах. Довкола нього гасав Юк, вигавкуючи тоненьким голоском ім’я Едді.

      – Не дурій, – сказав Роланд. – Джейку, де ти їх знайшов?

      – Там, позаду, – відповів хлопчик. – На галявинці, яку я помітив зі стежки. Їх там повно. Якщо ж вам хочеться м’ясця… а мені хочеться, це я точно знаю… то є всі ознаки. Багато свіжого посліду. – Він пильно вивчав поглядом обличчя Роланда. – Дуже… свіжого… посліду. – Він говорив повільно, наче людина, що недостатньо добре володіє мовою.

      Ледь помітна усмішка заграла в куточках Роландових вуст.

      – Говори тихо, але прямо. Що турбує тебе, Джейку?

      Відповідь Джейк промовив самими губами.

      – Коли я збирав пундиці, то помітив, що за мною стежать якісь чоловіки. Вони й зараз стежать.

      Взявши одну кульку, Сюзанна виказала захват і нахилила до неї голову, наче нюхаючи квітку.

      – Там, звідки ми прийшли? Праворуч від дороги?

      – Так, – кивнув Джейк.

      Едді затулив рота кулаком, наче прокашлюючись, і спитав:

      – Скільки їх?

      – Здається, четверо.

      – П’ятеро, – сказав Роланд. – Можливо, шестеро. Одна з них жінка. Є ще хлопчик,

Скачать книгу