Скачать книгу

1977 рік, – нагадав йому Джейк. І раптом його осяяло: – Це той, кого ви з Роландом убили? – Якось Едді розповів Джейкові про стрілянину 1987 року в Балазаровому клубі, опускаючи найкривавіші подробиці. Наприклад, про те, як Кевін Блейк вкинув до кабінету Балазара голову брата Едді, щоб виманити Едді й Роланда на відкриту місцину. Голову Генрі Діна, великого мудреця і видатного наркаша.

      – Ага, – відповів Едді. – Той, кого ми порішили. А той, що за кермом був, – то Джек Андоліні. Старе Страшко, як його називали люди. Позаочі, звісно. Він вийшов разом зі мною в ті двері за мить до того, як почалася м’ясорубка.

      – Але ж Роланд і його пристрелив. Хіба ні?

      Едді кивнув. То було простіше, ніж пояснювати, як омаромонстриська на пляжі осліпили Джека Андоліні й клешнями та щелепами перетворили його лице на місиво.

      – Інший охоронець – то Джордж Бйонді. Шнобель. Його я кокнув власноруч. Себто ще кокну. Через десять років. – Едді мав такий вигляд, наче от-от зомліє й гепнеться на землю.

      – Едді, ти в нормі?

      – Мабуть. Здається. – Вони відійшли од дверного проходу книгарні. Юк знову примостився ближче до Джейкової щиколотки. Джейкове молодше «я» вже зникло з Другої авеню. «Я побіг, – подумав Джейк. – Може, перестрибую зараз через візок поштового вантажника. Щодуху мчу до крамнички делікатесів, бо переконаний, що то шлях назад, до Серединного світу. Шлях до нього».

      Балазар зиркнув на своє відображення у вітрині біля дошки «СЬОГОДНІ В МЕНЮ», востаннє кінчиками пальців розпушив ріденьке волоссячко над вухами і переступив через поріг книгарні. Андоліні й Бйонді йшли слідом.

      – Круті хлопці, – сказав Джейк.

      – Найкрутіші, – погодився Едді.

      – З Брукліну.

      – Ну звісно.

      – А що круті хлопці з Брукліну забули у книгарні на Мангеттені?

      – Здається, саме це ми й маємо з’ясувати. Джейку, я зробив тобі боляче?

      – Та пусте. Але знову заходити всередину я не хочу.

      – Я теж. Проте ходімо.

      І вони пішли назад до «Мангеттенського ресторану “Пожива для розуму”».

ДЕВ’ЯТЬ

      Юк не відставав од Джейка й тонесенько скімлив. Джейкові це підвивання було не до душі, проте зрозуміти тваринку він міг. У повітрі книгарні висів запах страху, такий щільний, що його можна було помацати. Діпно сидів біля шахівниці, переводячи нещасний погляд з Кельвіна Тауера на новоприбулих, що не надто скидалися на книголюбів у пошуках рідкісних видань. Інші двоє старих шкарбанів біля шинкваса похапцем, великими ковтками допивали каву, маючи вигляд людей, що раптово згадали про невідкладні справи й більше не можуть затримуватися.

      «Боягузи, – подумав Джейк із презирством, яке було порівняно новим відчуттям у його житті. – Зайці полохливі. Не все можна виправдати старістю».

      – Містере Торен, нам з вами є про що поговорити, – говорив Балазар тихим, спокійним, розважливим голосом, у якому не було навіть натяку на акцент. – Може, запросите нас до свого кабінету?

      – Нам нема чого обговорювати, – відказав

Скачать книгу