LITMIR.BIZ

Скачать книгу

на озері не було видно жодного човна. На скелі під старою парусиною стояв хисткий наметик, зроблений з жердин. Фрона розшукала його власника, молодого хлопця з щирим обличчям, розумними чорними очима та енергійним підборіддям. Так, він справді перевізник; тільки сьогодні він не працює. Озеро занадто бурхливе, щоб перевозити. Звичайно він бере за перевіз по двадцять п’ять доларів з пасажира, але сьогодні він нікого не везтиме. Адже він уже сказав, що сьогодні розходилася завелика хвиля. Ото через це.

      – Ну, а мене ви, мабуть, перевезете? – спитала Фрона. Він хитнув головою і поглянув на озеро.

      – З того боку хвиля ще більша. Навіть великим дерев’яним човном не доберетесь. Один човен відважився вийти з кількома пасажирами, і його віднесло до західного берега. Всі бачили. А звідти, треба вам знати, немає дороги, отже, обійти кругом озера неможливо. Їм доведеться там і отаборитися, поки притихне буря.

      – А все ж їм краще, ніж мені. Всі мої речі в Щасливому таборі, і мені не випадає тут залишатись. – Фрона ласкаво усміхнулася, та в її усмішці не було благання, ані сліду тої жіночої безпорадності, що намагається викликати в дужому чоловікові лицарські почуття. – Подумайте ще раз та вже перевезіть мене.

      – Ні!

      – Я вам заплачу п’ятдесят доларів.

      – Кажу, що ні!

      – Та я ж нітрохи не боюсь.

      Очі хлопцеві спалахнули гнівним блиском. Він раптово повернувся до неї, хотів щось сказати, та, враз передумавши, не вимовив тих слів, що от-от мали зірватись йому з язика. Вона догадалась, що в її словах він відчув натяк, і хотіла виправдатись. Одначе, зваживши, промовчала, бо зрозуміла його вдачу, зрозуміла, що лише ця мовчанка й може примусити його поступитися. Так вони обоє й стояли, нахилившись проти вітру, як це роблять моряки, коли хитається палуба, свердлячи одне одного очима. Його волосся прилипло йому до лоба, а Фронині довгі коси маяли на вітрі, несамовито хльостаючи її по щоках.

      – Ну, йдіть, чи що! – сердитим рухом він зіпхнув човна на воду і кинув у нього весла. – Лізьте! Я перевезу вас, тільки ваші п’ятдесят доларів ні до чого. Я візьму з вас звичайну платню, ні цента більше.

      Бурхливий вітер підхопив легеньке суденце й відкинув його вбік футів на двадцять. Їх безупинно обливало водяними бризками, і Фрона одразу взялася за черпака.

      – Нас, мабуть, віднесе до західного берега! – кричав він, налягаючи на весла, – Гарно ви вклепаєтесь! – Він сердито глипнув на неї.

      – Ні, – відказала вона. – Вклепаємось-то ми обоє. Нам доведеться ночувати ніч без намету, без ковдр, без вогню. Але не думаю, щоб це сталося.

      Вона вилізла з човна на слизьке каміння, допомогла йому витягти суденце та вилити з нього воду. Мокрі, голі скелі кругом обступили її. Не вгаваючи сипав мокрий сніг. Крізь снігову завісу в сутінках ледве можна було помітити кілька ям, повних води.

      – Вам треба поспішати, – сказав перевізник, подякувавши їй за поміч та спускаючи човна на воду. – Звідціля до Щасливого

Скачать книгу