Арканум - Юрий Винничук

Скачать книгу

пляцки і йшов похнюплений додому, де сам їх і з’їдав на пару з песиком.

      Спочатку з нього кепкували, насміхалися, та потім звикли і вже не звертали уваги. Отож, можете собі уявити його велике здивування, коли до нього підійшло двоє чоловіків і запитали:

      – Що просиш за свої пляцки?

      Спочатку Піпа подумав, що це йому сниться і вщипнув себе за вухо, потім подумав, що це черговий жарт і, насупившись, відвернув голову набік. Але незнайомці перепитали:

      – То що просиш за пляцки?

      Піпа ковтнув повітря і назвав ціну. Йому простягнули гроші і сказали:

      – Дай десяток.

      Не вірячи власним вухам і очам, Піпа узяв тремтячими руками гроші, наклав на листя румбарбару по шість пляцків і подав першим у своєму життя клієнтам. Ті подякували і, всівшись неподалік, почали наминати з неабияким апетитом. Піпа дивився на них, вирячивши ошелешені очі, і щоразу, коли хтось із них відкушував гарбузяника, теж роззявляв рота, перебирав зубами, плямкав і ковтав.

      Коли ж вони попоїли, один з незнайомців обернувся до Піпи і чистісінькою арканумською промовив:

      – Дай тобі Боже здоров’я, Піпа. Давно таких смачних пляцків не їлисьмо.

      Піпу, мов крижаною водою облили, зірвався на ноги, кинувся до земляків та й ну їх обнімати, руки тиснути, а в самого сльози градом – і плаче, і сміється, лепече щось, розпитує: звідки, як, чого…

      – Е, ні, Піпа, тут не місце для розмови, – сказали арканумці. – Ходімо до тебе, там і поговоримо.

      Піпа закинув кошика з пляцками на плечі, і всі троє подалися за місто.

      За якийсь час вони вже сиділи в Піпи за столом, пили вино, яке Піпа зробив з винограду, їли пляцки й бесідували на різні теми.

      – Як же мені поталанило! – тішився господар. – Я вже й надію загубив, що колись по-арканумському забалакаю. Аж тут землячки!

      – До речі, Піпа, що ми арканумці, ніхто й знати не повинен.

      – Таємниця?

      – Так, ми виконуємо завдання державної ваги. Сам король послав нас до Салагіра на розвідини та щоб зв’язатися з тобою як з єдиним арканумцем в осиному гнізді ворога.

      – То про мене пам’ятають? – блиснув засльозеними очима Піпа.

      – Аякже!

      Та відразу ж і набурмосився:

      – Та чого ж тоді не викупили?

      – Ех, Піпа, не розумієш ти політики. Тебе ж навмисне залишили саме для цієї нагоди. Бо і в пеклі треба свого мати, а не те, що в цьому смердючому Салагірі, щоб він запався навіки віків.

      – О, то це ж мені й орден має бути, нє? – випнув Піпа груди.

      – Вже є. Лежить в королівській канцелярії. А буде ще й другий, як поможеш нам одне діло зробити.

      Від тих слів Піпине серце забилося, як курка під когутом, радісно, радісно. Та притаманна всім арканумцям недовірливість далася взнаки.

      – А ви той… не жартуєте?

      Обоє арканумців зиркнули на нього таким суворим поглядом, що він відразу знітився, зм’як і відчув себе маленьким грубеньким хлопчиком – в руці лозина, довкола луг, на лузі гуси,

Скачать книгу