LITMIR.BIZ

Скачать книгу

із незмінним Скоттом Кімберлі безпечно ступили на тротуар, проте, на превеликий подив Янсі, Скотт Кімберлі повернувся до машини, тільки-но підвів місіс Роджерс до її веранди. Янсі підійшла достатньо близько й побачила, що він сів на місце водія. Коли родстер під’їхав до будинку Боуманів, Янсі помітила, що її батько розлігся на задньому сидінні й безглуздо хитає головою, борючись із сонливістю, що заволодівала ним. Вона простогнала. Фатальна година зробила свою справу – Том Боуман знову програв битву з алкоголем.

      – Привіт, – вигукнула Янсі, підійшовши ближче.

      – Янсі, – пробурмотів її батько, невдало симулюючи жваве вітання. Кінчики його губ вигнулися в привабливій насмішці.

      – Ваш батько почувається дещо кепсько, тож дозволив мені сісти за кермо авто, – бадьоро пояснив Скотт, тільки-но вийшовши та підійшовши ближче до неї. – Миле авто. Скільки тримається?

      Янсі розсміялася, проте не дуже весело.

      – Він що, вже паралізований?

      – Хто паралізований? – ображено вигукнув голос з авто.

      Скотт стояв біля дверцят.

      – Допомогти вам вийти, сер?

      – Я м’жу вийти. Я з’м’жу вийти, – наполегливо відповідав містер Боуман. – Просто тр’шки в’д’йтіть, і я з’м’жу вийти. Схоже, хтось налив мені зіпсоване віскі.

      – Схоже, їх було достолиха, – холодно й різко парирувала Янсі.

      Містер Боуман навдивовижу легко дістався бруківки; та це був оманливий успіх, бо майже відразу той вирішив спертися на щось, що бачив тільки він, і від падіння його врятувала рука Скотта, яку він швидко підставив. Чоловіки рушили вслід за Янсі: вона була в стані несамовитої люті й збентеження. А раптом цей хлопець вирішить, що такі курйози трапляються щоночі? Янсі відчувала себе приниженою через те, що сама була присутня тут. Якби щоночі її батька доносила до ліжка пара дворецьких, вона б навіть пишалася тим, що він може дозволити собі таке марнотратство; та тільки уявіть: їй самій доводиться волочити його до ліжка – на ній лежить тягар тривоги й турботи! І, нарешті, її дратувало те, що тут опинився Скотт Кімберлі – її дратувала його готовність допомогти.

      Підійшовши до укладеного цеглинами ґанку, Янсі знайшла ключ у жилеті Тома Боумана й відчинила парадні двері. Через хвилю господаря будинку вмостили в крісло.

      – Щиро дякую, – промовив він, на секунду протверезівши. – Присядьте. Не хочете випити? Янсі, принеси трохи крекеру й сиру, якщо щось залишилося, люба.

      І Янсі, і Скотт розсміялися над несвідомою холодністю сказаного.

      – Тобі час у ліжко, тату, – сказала вона; лють боролася з ввічливістю.

      – Подай-но мені гітару, – попросив він, – і я вам щось зіграю.

      Він не торкався цього інструмента вже років двадцять, якщо не брати до уваги таких вечорів. Янсі повернулася до Скотта.

      – Зараз із ним все буде гаразд. Дякую. Через хвилину він задрімає, і коли я поведу його у ліжко, він, наче смиренне ягня, слухняно поплентається за мною.

      – Гаразд…

      Вони

Скачать книгу