LITMIR.BIZ

Скачать книгу

про них. Вони живуть по селах. Вони не зачеплять і мухи. А вдень вони сліпнуть. Це саме сталося і з цим. Просто – звичайнісінький кажан, та й уже!

      – Нема дурних, – обурилася Мері, – Я знаю, що то був сам чортяка. – Вона схлипнула кілька разів, а потім знову істерично засміялася. – Ти бачила, як місіс Бергстром зомліла? А він тільки торкнувся її обличчя. Мені скочило щось на плече й схопило за голу шию, немов мрець холодною рукою. Проте я не зомліла. – Вона знову засміялася. – Так ужахнулася, мабуть, що й зомліти не змогла.

      – Ходімо назад, – заспокоювала її Сексон. – Ми й так уже змарнували півгодини.

      – Не піду. Хай мене хоч розстріляють – я зараз же йду додому. Нізащо не візьмуся тепер за праску! Хіба не бачиш, як мене трусить?

      Одна жінка зламала собі ногу, друга – руку, і майже всіх поприкрашали синці та виразки. Ані вмовляння, ані погрози старшої майстрині не могли переконати жінок, щоб стали до праці. Вони були надто знервовані й перестрашені; знайшлося небагато відважних, що насмілилися ввійти до пральні, аби повиносити звідти капелюшки та кошики решти прасувальниць. Сексон була серед тої невеличкої жменьки жінок, що повернулися й працювали аж до шостої години.

      Розділ XV

      – Ну, Берте, ти вже зовсім упився! – докірливо скрикнула Мері.

      Всі четверо сиділи в окремому кабінеті ресторану Барнума. Весільну вечерю, досить скромну – хоч на погляд економної Сексон, аж надто розкішну – було скінчено.

      Берт зі склянкою червового каліфорнійського вина в руці (що коштувало в ресторані п’ятдесят центів пляшка), підвівся, збираючись виголосити промову. Щоки йому палали, а в чорних очах гарячково спалахували вогники.

      – Ти вже був напідпитку, як прийшов по мене, – казала далі Мері. – Це ж одразу впадає в око.

      – Порадься з окулістом, голубко, – відповів він. – Бертрам сьогодні почувається чудово. Він тут, аби потиснути лапу своєму давньому товаришеві… Біле, друзяко, ось тобі моя рука! Мені здається, ми кажемо цієї хвилини: «здоров» і «прощавай»! Ти вже тепера одружений, Біле, і сидітимеш удома. Гуляти з парубками вже годі. Тепер ти маєш пильнуватися, застрахувати своє життя від усяких пригод, одержати страхового поліса, вступити до будівельного та кредитового товариств, до похоронного бюро…

      – Покинь, Берте! – урвала його Мері. – Не годиться патякати про похорон на весіллі!.. І як тобі не соромно самому!

      – Тпру, Мері! Подай назад! Я сказав те, що сказав, а сказав те, що думав. Але я не про те думав, що Мері думає… А що я думав… Зараз я вам скажу, що я думав… Я сказав «похоронне бюро», еге ж? Та я й на думці не мав засмутити цей радісний вечір. Якраз навпаки…

      Видко було, що він робить величезні зусилля, аби якось викрутитися з прикрого становища, – тож Мері, тріумфуючи, похитала головою. Це тільки підлило масла у вогонь.

      – Дайте, я вам з’ясую, чому я це сказав, – почав він знову. – Я це сказав тому, Біле, що ти собі взяв таку гарнесеньку жіночку. Всі наші хлопці втіпалися

Скачать книгу