LITMIR.BIZ

Скачать книгу

яке воно затишне, як поступово заквітчується, відколи ми внесли завдаток і повісили на двері замка. І ввесь час, доки я роблю коло коней, мені так кортить глянути на наше гніздечко, що аж жижки трусяться. А коли ми поберемося, мене звідси нічим не виманиш. Тож мені й хочеться, щоб воно було зовсім, зовсім тепле й затишне. Якщо ця кімната стоятиме порожня, з непокритою підлогою, мені все наше гніздечко ввижатиметься цілий день і порожнім, і незатишним. І вийде облуда. І наша хата буде брехлива. Глянь, Сексон, на ці фіранки, що ти в ній повісила. Ти зробила так, аби сусідам здавалося, наче її опоряджено. Ці фіранки брешуть, брешуть кожному, що в цій кімнаті є меблі! Це сором для нас. Ні, я хочу, щоб фіранки казали правду.

      – Але ж ви можете винаймати її комусь, – порадив Берт, – Ви житимете недалеко від залізничних майстерень, та й до ресторану два кроки.

      – Нізащо у світі! Я одружуюсь із Сексон не для того, аби набирати пожильців. Якщо я не зможу заробити на свою жінку, то знаєте, що я зроблю? Піду на Довгу набережну, прив’яжу собі каменюку на шию, скажу: «Пропадай, моя голівонько!»– та й шубовсну в воду. Так, Сексон?

      Це трохи не відповідало тверезим поглядам Сексон, але імпонувало її гордощам. Вона обхопила руками шию коханого і, перш ніж поцілувати його, сказала:

      – Ти господар, Біллі. Як ти зажадаєш, так і буде. І завжди буде по-твоєму!

      – Слухай, слухай! – осміхнувся Берт до Мері. – Оце так і має бути! Сексон знає, як до справи братися.

      – А я гадаю, що ніколи нічого не робитиму, не порадившись із тобою, – мовив Біллі до Сексон.

      – Слухай і ти! – зраділа Мері. – Запам’ятай, що той, хто візьме мене, теж повинен буде про все радитися зі мною.

      – Біллі тільки влещує її, – не вгавав Берт. – Усі так кажуть, доки не поберуться.

      Мері презирливо пирхнула:

      – Ручуся, що Сексон обкрутить його круг пальця. А щодо мене, то я не криюся: я таки водитиму за носа того, хто зі мною побереться.

      – Якщо покохаєш, то не водитимеш, – заперечила Сексон.

      – Тим паче водитиму, – наполягала Мері.

      Берт удав, що страшенно цим вразився.

      – Ось бачите, чого ми з Мері й досі не побралися, – мовив він. – Я, мов отой упертий індіянин, – нехай мене дідько вхопить, коли я не хазяйнуватиму сам у своєму власному вігвамі так, як мені заманеться.

      – Але я не індіянка, – огризнулася Мері, – і не пішла б за такого впертого індіянина навіть і тоді, коли б усі чоловіки на світі повмирали.

      – Не квапся, бо ж оцей упертий індіянин, здається, ще тебе не сватав.

      – Знає-бо, що на нього чекає, як посватає.

      – Після цього він, мабуть, ще сім разів приміряє, заки відріже.

      Сексон, аби повернути розмову на приємнішу тему, заплескала в долоні, немовби раптом щось надумала.

      – О, я зовсім забула. Я хотіла вам показати щось цікаве. – Вона добула з гаманця тоненьку золоту обручку й передала її присутнім. – Це шлюбна обручка моєї мами. Я завжди носила її на шиї, як медальйон. У притулку мені не дозволили цієї обручки носити, але я так плакала, що вихователька врешті

Скачать книгу