Місячна долина - Джек Лондон Зарубіжні авторські зібрання

Скачать книгу

за руки.

      – Ну, годі, стара, годі! – заспокоював її він. – Чого це ви? Вона до цього непричетна.

      Жінка зреагувала на це досить дивно: не вступаючи в бійку, але й не випускаючи з рук волосся Мері, вона ніби завмерла на місці й спокійнісінько зчинила лемент. В тому огидному лементуванні поєднувалася погроза зі страхом. Проте на обличчі їй не відбивалося ні одного, ані другого. Вона холодно й пильно дивилася на Біллі, немов зважуючи, яке враження справляє на нього її лемент, – вірніше, волання до власного клану по допомогу.

      – Цить мені, чортове помело! – не стерпів Берт, силкуючись відтягти її за плечі.

      Внаслідок цього вони всі вчотирьох захиталися сюди й туди, туди й сюди, а бабисько тим часом кричало не вгаваючи. Раптом у крикові її залунали тріумфальні нотки, коли в кущах щось затріщало; це наближалася допомога.

      Сексон глянула на Біллі: його спокійні очі враз блиснули крицевим полиском, він стиснув бабі руки, та випустила Мері й подалася назад. У цю мить надбіг перший з її заступників. Де вже було йому розбирати, хто тут винен, а хто ні. Досить того, що він бачив, як жінка метнулася від Біллі, і чув, як вона верещить із болю; а що той біль був радше уявний – дарма.

      – Це непорозуміння! – поспішив гукнути Біллі. – Ми перепрошуємо, товаришу, стривайте…

      Ірландець важко заміривсь. Біллі нахилився, обірвавши перепросини, і в ту мить, коли важенний кулак майнув над його головою, своєю лівою рукою зацідив нападникові у щелепи. Здоровань ірландець поточився набік і заборсався над краєм узгір’я. Ледь намігся він звестися на ноги, як Бертів кулак знову вивів його з рівноваги, і він котком покотився вниз по сухій низькій траві слизького узбіччя.

      Берт був страшний.

      – І тобі, стара відьмо, туди дорога! – закричав він, штовхаючи жінку на край зрадливого схилу. Ще троє заводіяк вискочило з-за кущів.

      Тим часом Біллі сховав Сексон за дачного стола. Мері, мало не в істериці, полохливо горнулася до нього, але він, не довго вагаючись, переправив її через стіл до Сексон.

      – Ану, підходьте сюди, сюди, капловухі! – гукав Берт на ворогів, розпалений жадобою помсти: чорні очі йому дико блищали, а засмагле обличчя налилося гарячою кров’ю. – Ану, сюди, покидь ви мізерна! Побачите, що таке Гетісберг! Ми вам покажемо, що американці ще не перевелися!

      – Заткай пельку! Ми ж не можемо битись, коли тут дівчата! – із серця гукнув Біллі, і, не залишаючи своєї позиції біля столу, обернувся до трьох оборонців, які на мить розгубилися, коли побачили, що нема кого обороняти.

      – Забирайтесь до дідька, хлопці. Ми не хочемо сваритись. Ви помилилися. Нам до цієї бійки байдуже. Ми битися не збираємось – уторопали?

      Вони ще вагалися; і Біллі, може, й досяг би свого, якби саме в цей момент, на нещастя, чоловік, що допіру був покотився схилом, не виринув знов із-за краю, безпорадно рачкуючи по узбіччі. Лице йому було скривавлене. Берт наскочив на нього й знову шпурнув униз. Тоді всі троє новеньких з диким ревом кинулися на Біллі, що гатонув одного кулаком, змінив позицію, ухилився, знову гатонув, і знову

Скачать книгу