LITMIR.BIZ

Скачать книгу

хлопчина! – зауважив Біллі. – В нього ще є запас, а рудого вже он як прикрутило!

      Чорнявого таки вивезли його десять футів; він перший прибіг до стрічки фінішу під гучний рев привітань. Проте подекуди лунали й сердиті вигуки. Берт радів бурхливо.

      – Ого! – галасував він. – Фріско облизня спіймало! Тепер держись! Диви, диви! Його хочуть геть за облавок!.. Судді не видають йому грошей! Його обступили! Ого-го! Ще ні разу не було мені так весело від того часу, як моя стара зламала собі ногу!

      – Чом же вони йому не платять, Біллі? – спитала Сексон. – Адже він виграв.

      – Партія Фріско звинувачує його, що він професіонал, – пояснив Біллі. – Тому вони й гризуться. Але це несправедливо. Кожен з них змагався за гроші, – отож усі вони професіонали.

      Юрба хвилювалася, сперечалась і ревла, тиснучись до суддівського помосту. Це була хистка двоповерхова споруда, другий поверх якої, де радилися судді, мав тільки три стіни; судді там сперечалися не згірше за глядачів унизу.

      – Починається! – закричав Біллі. – Ото негідники!

      Чорнявий з десятком прихильників продирався східцями на поміст, до самих суддів.

      – Скарбник його приятель, – сказав Біллі. – Бачите, він йому сплачує; дехто з суддів погоджується, а дехто заперечує. А оно приятелі рудоголового рушили теж туди. – Він повернувся до Сексон з лагідною усмішкою: – Добре, що нас там нема. Там унизу зараз буде таке, хоч святих винось.

      – Судді вимагають, щоб він повернув гроші! – пояснював Берт. – А як не віддасть, то «рудоголовці» самі їх у нього видеруть. Диви, диви! Ось зараз доберуться!

      Високо над головою переможець тримав жмут паперу з двадцятьма п’ятьма срібними доларами. Його прихильники довкола віджбурювали тих, що намагалися видерти йому з рук ті гроші. До бійки ще не дійшло, але боротьба вже розпалилася так, що стіни хисткої споруди аж ходором ходили. А з юрби долітали вигуки: «Віддай гроші, стерво!», «Чіпляйсь, Тіммі, зубами за них!», «Не журись, ти їх виграв, Тіммі!», «Віддай назад, паскудний злодюго!» Брутальна лайка й дружні поради сипалися на хлопця, підливаючи масла у вогонь.

      Боротьба розпалювалася. Тімові прибічники силкувалися підійняти його якомога вище, щоб жадібні супротивники, бува, якось не видерли йому грошей із рук. Один раз хтось сіпнув його руку донизу. Він умить підніс руку, але папірець, очевидячки, тріснув, і, перше ніж здатися, Тім з безнадійним змахом сипнув долари срібним дощем юрбі на голову. І тоді знову почалися нескінченні суперечки та сварки.

      – Хай би вони скоріше кінчали, краще було б потанцювати, – скаржилася Мері. – Це так нудно.

      Нарешті суддівський поміст силоміць звільнили від зайвого люду. Розпорядник виступив наперед і підніс руку, закликаючи до порядку. Сердитий гомін затих.

      – Судді постановили, – вигукнув він, – що нині, в день братнього й товариського єднання…

      – Слухайте! Слухайте! Оце правильно! – підтримали його з юрби, котрі врівноваженіші. – Годі сваритися! Геть колотнечу!

      – І

Скачать книгу