LITMIR.BIZ

Скачать книгу

собою вашу іграшку, коли йдете купатися, – піддражнював її Френк, – а то довелося б улаштовувати тут похорон гарного молодика, чиї наміри щодо вас завжди були шляхетними.

      Цієї миті прибіг хлопчик-індіанець із її купальним халатом. Леонсія похапцем накинула його й заходилася разом із ним розв’язувати вузол. Розв’язавши хустку, вона жбурнула її від себе так, ніби то була гадюка.

      – Фу, гидота! – вигукнула вона, щоб образити Френка.

      Однак Френк, борючись сам із собою й намагаючись не піддаватися на її чари, повільно похитав головою.

      – Це вам не допоможе, Леонсіє, – сказав він. – Я залишив вам знак на все життя. – Він доторкнувся до надрізів, зроблених на її коліні, й розсміявся.

      – Мітка тварюки, – кинула вона через плече й повернулася, аби піти. – Попереджаю вас, містере Генрі Морган, не стійте більше на моєму шляху.

      Френк зробив крок і заступив дорогу.

      – Ну, а тепер поговоримо по-діловому, міс Солано, – сказав він, змінюючи тон. – І ви вислухаєте мене. Можете блискати очима скільки вам завгодно, але прошу мене не перебивати. – Він нахилився й підняв записку, яку почав було писати. – Я саме збирався надіслати це вам із хлопчиком, коли ви зойкнули. Візьміть її і прочитайте. Вона вас не вкусить. Адже це не отруйна змія.

      Хоча Леонсія рішуче відмовилася взяти записку, однак очима вона мимоволі пробігла перший рядок:

      «Я той, кого Ви помилково вважали за Генрі Моргана…» Дівчина глянула на свого співрозмовника. У її зляканих очах було видно, що вона багато чого не розуміє, але невиразно про щось вже здогадується.

      – Слово честі, – серйозно сказав він.

      – Ви… не… не Генрі? – затинаючись запитала вона.

      – Ні, я не Генрі. Можливо, ви все ж візьмете записку й прочитаєте?

      Вона підкорилася й почала читати, а він, не відриваючись, дивився на її обличчя, побронзоване тропічним сонцем, що не лише золотило тіло, а й гріло кров, і, можливо, саме гаряча кров додавала шкірі Леонсії того чарівного відтінку.

      Немов прокинувшись від сну, Френк раптом зрозумів, що дивиться прямо в її злякані карі очі.

      – А хто повинен був підписати цього листа? – вже вдруге запитувала його Леонсія.

      Отямившись, він гідно вклонився.

      – Але ім’я? Як вас звуть?

      – Морган, Френк Морган. Як я вже пояснив у записці, ми з Генрі – далекі родичі, троюрідні брати чи щось таке.

      На здивування Френка, в очах її раптом з’явився сумнів і погляд знову став колючим.

      – Генрі, – з докором сказала вона йому, – адже це обман, диявольська хитрість! Ви просто намагаєтеся обдурити мене. Звичайно, ви Генрі.

      Френк показав на свої вуса.

      – Ви відростили їх із того часу, – відказала вона.

      Тоді він засукав рукав і показав їй свою ліву руку від зап’ястя до ліктя, але дівчина тільки здивовано дивилася на нього, нічого не розуміючи, що він хоче цим довести.

      – Ви пам’ятаєте шрам? – запитав він її. Вона кивнула.

      – Тоді знайдіть його.

      Дівчина

Скачать книгу