Серця трьох - Джек Лондон Зарубіжні авторські зібрання

Скачать книгу

як дві горошини, якщо не вважати моїх вусів…

      – І ось цього. – Генрі засукав рукав, і Френк побачив довгий тонкий білий шрам на лівій руці. – Це в мене з дитинства: упав з вітряка крізь скляний дах оранжереї.

      – Слухай, що я тобі скажу, – почав Френк, просяявши від думки, що спала йому в голову. – Хтось має витягти тебе з цієї брудної історії. І зробить це не хто інший, як Френк – компаньйон фірми «Морган і Морган»! Можеш залишатися тут або податися на острів Бика й почати там розвідку, а я повернуся й поясню все Леонсії та її рідні…

      – Якщо вони не вб’ють тебе перше, ніж ти поясниш їм, що ти – це не я, – гірко зауважив Генрі. – От лихо з цими Солано! Вони спочатку стріляють, а вже потім розмовляють. Вони не слухатимуть жодних доказів, доки не вб’ють супротивника.

      – І все ж я спробую щастя, голубе, – запевнив його Френк, запалавши бажанням усунути сумне непорозуміння між Генрі та його коханою.

      Проте його хвилювало дивне почуття від згадки про неї. Йому було невимовно шкода, що ця чарівна істота по праву належить людині, так схожій на нього. Френку знову привиділася дівчина там, на березі, коли, охоплена суперечливими почуттями, вона то пригорталася з любов’ю до нього, то нападала на нього з гнівом і презирством. Він мимоволі зітхнув.

      – Чому зітхаєш? – глумливо запитав його Генрі.

      – Леонсія на диво вродлива дівчина, – відверто зізнався Френк. – Але вона твоя, тому я подбаю, аби вона повернулася до тебе. Де та обручка? Якщо я через тиждень не надіну її на палець Леонсії від твого імені й не повернуся сюди із добрими звістками, можеш відрізати мені не лише вуха, а й вуса.

      За годину до берега Тельця підійшла шлюпка з «Анжеліки», яку вислав капітан Трефезен на поданий із берега сигнал. І хлопці почали прощатися.

      – Ще дві речі, Френку. По-перше, забув тобі сказати, що Леонсія – зовсім не Солано, хоч вона цього й не знає. Про це мені сказав сам Альфаро. Її прийнято як дочку, але старий Енріко обожнює її, хоча в неї немає ані краплі його крові і вона навіть не однієї з ним національності. Альфаро ніколи не розповідав мені подробиць, сказав тільки, що вона не іспанка. Я навіть не знаю, хто вона: англійка чи американка. Вона досить добре розмовляє англійською, хоча вивчила цю мову в монастирі. Бач, Енріко удочерив її, коли вона була зовсім крихіткою, вона і не здогадується, що він не її батько.

      – Не дивно, що вона з таким презирством і ненавистю поставилася до мене! – розреготався Френк. – Адже вона думала, ніби я – це ти. І вона вважала – та й досі вважає – що це ти загнав ножа в спину її рідному дядечкові.

      Генрі кивнув і повів далі:

      – По-друге, про що я хочу тебе попередити, – це дуже важливе. Йдеться про тутешні закони, або, точніше, про відсутність таких. У цій глухомані із законом роблять, що хочуть. До Панами далеко, а губернатор цього штату чи округу, чи як він там у них називається – старе рам’я. А ось начальник поліції Сан-Антоніо – людина, з якою треба матися на бачності.

Скачать книгу