Михайло Драй-Хмара - Отсутствует Митці на прицілі

Скачать книгу

тепле мукання телиць.

      Життя ще не було пропито

      серед повій та гультяїв,

      і був він, як ядерне жито

      перед грозою нових днів.

      Хвилини споминів чи жалю —

      і наче вітер запашний

      дихнув на урочисту залю

      диханням золотистих нив.

      Уже минуло десять років,

      той весняний одцвівся сад…

      Ми не почуєм його кроків —

      і як вернути їх назад?

      Над ним лиш чорний прапор має,

      і десь на стінах крові слід,

      а в серці він ще й досі сяє,

      мов золотий метеорит.

      1926

      «Ой, колом сонце догори!..»

      Ой, колом сонце догори!

      Стежки протряхають.

      Засинив волохатий сон яри.

      Ідуть до гаю.

      «Ти чув, як свищуть бабаки?»

      «Уже майдан зазеленів».

      «А вчора дикий голуб прилетів».

      «А в вербах виткнувся рогіз пухкий».

      Прийшли і точать сік з берез

      крізь очеретяні цівки

      і рвуть солодкі спичаки

      в прозорім холоді озер.

      Пускають сонечко з руки:

      яку то доля вкаже путь?

      І стежать, як спаровані повзуть

      червоноспинні козачки.

      Ой, колом сонце догори!

      Стежки протряхають.

      Засинив волохатий сон яри.

      Ідуть із гаю.

      1922

      «За водою зозуля кує…»

      За водою зозуля кує,

      сонцем бризка клечальна неділя,

      а дитина ті бризки – в запілля…

      Сонце добре, не скаже: – Моє!

      Берегами дзвенить луна

      (на тім боці співають дівчата):

      – Пісне, пісне, чого, сумна,

      заквилила в смарагдах свята?

      Нахилилась до вуха мого,

      як дівча, кучерява завода:

      – Ой дитино, ще буде нагода —

      підростеш, так узнаєш чого.

      1921

      Дощ

      Ой, з-за греблі чорна стіна!

      І шумить, шумить завода…

      Налетів, немов сарана —

      не втечеш з города.

      Розігнулись полільниць спини:

      – Під калину тікать мерщій?

      Не сховає й кущ калини:

      як з відра линув грімій1.

      1921

      «Розлив свій гнів і стих…»

      Розлив свій гнів і стих.

      Струмки рокотять яром,

      і райдуга стожаром

      дзвенить у стих.

      А він вже на луці!

      Не слухається татка:

      заголить ноженятка

      і в мандрівці!

      Кругом скалки, огні…

      Нахилиться дитина —

      горить в руках зорина, —

      чи то ж у сні?

      Ах, сон той – віщий дзвін:

      курить, мете сніжниця,

      а він у пісні сниться —

      мов наздогін.

      1920

      На побережжі

      Жайворонить високий крилас,

      а кругом – верболозові нетрі.

      Метелик непрудкокрилий

      плутається в повітрі.

      Любо йти на озера й луки:

      в

Скачать книгу