LITMIR.BIZ

Скачать книгу

злотих і сховав їх до іншої кишені. Показувати таку купу грошей в Іцка було небезпечно.

      Незважаючи на ранню годину, в Іцка було вже заповнено. Візники, шофери таксі, кельнери зі вже зачинених ресторанів, сутенери, що пропивають нічний заробіток своїх «наречених», волоцюги з околиць, що повернулися після вдалих «експедицій», – увесь цей люд наповнював дві невеликі кімнати стишеним гудінням голосів і брязканням посуду.

      Никодим випив дві чарки горілки, закусив холодною свинячою відбивною і солоним огірком. Йому спало на думку, що сьогодні неділя, і Валентин не піде на роботу.

      – Нехай хами знають, що таке інтелігенція, – подумав Дизма.

      Він звелів подати пляшку горілки і кіло ковбаси, старанно перерахував решту і вийшов. Не доходячи до Луцької, раптом помітив Маньку. Вона притулилася до стіни, втупившись в одну точку. Чомусь він зрадів цій зустрічі.

      – Добрий вечір, панно Маню! – гукнув він весело.

      – Добрий вечір, – відповіла та, здивовано приглядаючись до нього. – Чого це ви волочитесь ночами?

      – А ви чому не йдете спати?

      – Зараз піду, – з сумом відповіла Манька. Дизма зміряв її уважним поглядом. Вона здалася йому привабливішою, ніж звичайно. Худа, правда, але струнка.

      «Скільки їй може бути? – подумав він. – Найбільше – сімнадцять».

      – Чому ж панна Маня така сумна? – запитав він. Вона лише знизала плечима.

      – Якби ви три ночі поспіль вартували на вулиці, як собака, і не заробили ні гроша, ви б теж, напевно, не стрибали від радості.

      Дизмі стало незручно. Він поліз в кишеню і дістав кілька банкнотів по десять злотих.

      – Я вам позичу, панно Маню. Двадцяти вистарчить?

      Дівчина з подивом дивилася на гроші. Вона ж бо знала, що квартирант ще опівдні не мав ні копійки за душею. Звідки ж стільки? Хіба що вкрав. Може, для того і надягнув фрак. «Втім, – подумала вона, – що мені до того?»

      Никодим простягнув їй два папірці.

      – Ось, прошу!

      Манька заперечливо похитала головою.

      – Не хочу. Не візьму. Віддавати нічим.

      – Ну і не потрібно.

      – Не хочу, – спохмурніла вона. – Бач, банкір який! Відвернула голову і тихо додала:

      – Хіба що… Дарма не хочу. Хіба що підете зі мною.

      – Е-е-е, – пробурмотів Дизма і почервонів. Манька зазирнула йому в очі.

      – Не подобаюсь?

      – Чому ж ні.

      – Теж мені мужчина! – несподівано вирвалося у неї зі злістю. – У-у-у – калоша!

      Вона повернулася на підборах і повільно рушила до будин-

      ку.

      – Панно Маню! – крикнув він їй навздогін. – Заждіть, підемо.

      Вона почекала, а коли він порівнявся з нею, сказала:

      – Ще за номер п’ять злотих.

      – Гаразд, – відповів він. Вони мовчки йшли вузькими вуличками.

      Сонний бурмило у плюшевому жилеті відімкнув їм двері, повів у тісний брудний номер і простягнув руку. Дизма заплатив.

      Крізь старі сірі фіранки било яскраве сонце. У номері було душно, парко

Скачать книгу