Кар’єра Никодима Дизми - Тадеуш Доленга-Мостович Зарубіжні авторські зібрання

Скачать книгу

гостями, і Дизма з полегшенням переконався, що ніхто на нього не звертає уваги. Це його підбадьорило, і він знову наповнив свою тарілку. Виявивши біля себе піднос з налитими чарками, випив дві, одну за одною, і відчув себе впевненіше. Потягнувшись за третьою, з подивом помітив, як піднята чиєюсь рукою сусідня чарка злегка цокається в його власну. Водночас до нього долинуло:

      – Можна з вами випити?

      Поряд стояв високий брюнет у мундирі полковника і якось двозначно посміхався.

      Вони піднесли чарки і випили. Полковник простягнув руку.

      – Вареда.

      – Дизма, – луною відгукнувся Никодим і потиснув руку.

      – Вітаю, – нахилився до Дизми полковник. – Добряче ви втерли носа тому Терковському. Я все бачив.

      Дизма почервонів.

      – Ну, – подумав він, – зараз цей мене виставить. Але як делікатно підбирається!..

      – Ха-ха, – тихо засміявся полковник Вареда, – ще і зараз кров закипає при самій думці про цього телепня. – Вітаю, пане… Дизма. Терковський давно не отримував такого уроку. Ваше здоров’я!

      Випили ще по одній, і тут Дизма зрозумів, що між отим товстуном Терковським і полковником живе якась неприязнь.

      – Дурниці! – шкода тільки… того… салату і тарілочки.

      Вареда розреготався.

      – Жартуєте! Я бачу, ви дотепний чоловік, пане Дизмо! Ваше здоров’я!

      – Знаєте що, – додав він, ставлячи чарку на піднос, – адже це чудовий анекдот: Терковський – то дурниці, тільки шкода салату!

      Полковник був у захваті і реготав без упину. Разом з ним сміявся і Дизма з бутербродом у роті, хоча й не міг зметикувати, чому, власне, так тішиться полковник.

      Вареда почастував Дизму цигаркою, і вони відійшли до вікна. Щойно встигли запалити цигарки, як до них наблизився невисокий світловолосий, сивуватий чоловік зі стрімкими рухами і скляними очима.

      – Вацеку! – крикнув він. – Почастуй цигаркою. Забув свої.

      Полковник знову вийняв срібний портсигар.

      – Прошу. Дозволь відрекомендувати: пан Дизма, пан міністр Яшунський.

      Дизма усередині весь зіщулився. Ніколи в житті він не бачив живого міністра. Коли в Лискові у поштовій конторі говорили про міністра, то в цьому слові було щось таке нереальне і абстрактне, щось таке невимовно далеке й недосяжне… Він шанобливо потиснув простягнуту руку.

      – Уяви тільки, – заговорив полковник, – пан Дизма щойно мав інцидент з цим телепнем Терковським.

      – А! Це ви? Що ти кажеш! – пожвавішав міністр. – Чув, чув. Ну-ну!

      – Більше того, зауваж, – вів далі полковник, – коли я привітав пана Дизму, він мені на це: «Терковський – то дурниці, тільки шкода салату!» Уявляєш, салату!

      Обоє розреготалися, а Дизма мимоволі їм підтакував. Несподівано міністр замовк і значущо промовив:

      – Доля самовпевнених вискочнів. Лізе відчайдушно, худоба, поки його не пошлють до дідька, і тут виявляється, що він не вартує і…

      – Салату! – підхопив полковник Вареда. Усі знову розреготалися, а міністр, узявши

Скачать книгу