Кар’єра Никодима Дизми - Тадеуш Доленга-Мостович Зарубіжні авторські зібрання

Скачать книгу

глянув на полковника з неприхованим здивуванням. Той поспішив пояснити:

      – Факт, присягаюся Богом. Як це він сказав про вас? Чекайте, чекайте… ага! «Цей пан Дизма знає, що таке життя: хапає його за загривок і в морду – торох!» Що? Яшунський має свої приповідки! Я навіть радив йому видати книгу афоризмів.

      Далі Никодим дізнався, що становище Яшунського похитнулося, бо проти нього виступають і борються поміщики, різні сільськогосподарські об’єднання і спілки дрібних землевласників, та й Терковський разом зі своєю клікою копає під нього. У сільському господарстві тяжка криза, і немає на те ніякої ради. Шкода Яшунського, це людина тямуща, та й свій хлопець.

      Розмова зайшла про справи Дизми, і полковник запитав:

      – Ви, пане Никодиме, здається, чи то компаньйон, чи то сусід того Куницького?

      – І те й те, – відповів Дизма, – та ще й довірена особа його дружини.

      – Навіть так? Що ви кажете? Тої… графині Понімірської? Така гарненька блондинка, так?

      – Так.

      – Чув щось, що там вона не дуже з цим Куницьким.

      – Навіть дуже не дуже, – засміявся Дизма.

      – Між нами кажучи, не дивуюся, тому що він старий шкарбан та й людина, мабуть, нецікава. Втім, вам видніше.

      – Що поробиш…

      – Розумію, розумію, – погодився полковник, – справи є справи. Даруйте, пане Никодиме, я при вас буду одягатися.

      – Прошу дуже!

      Вони увійшли до кімнати, і полковникові спало на думку почастувати гостя коктейлем власного приготування. Тим часом ординарець приніс мундир, і через півгодини Вареда був готовий.

      Підішли до автомобіля, і полковник із захопленням почав його розглядати. Він, мабуть, непогано розумівся на машинах, тому що завів бесіду з шофером, вживаючи геть незрозумілі Никодимові слова.

      – Чудова машина, чудова – захоплено повторював Вареда, сідаючи поряд з Дизмою. – Напевно, добряче довелося потрусити кишені за цю лялечку. З вісім тисяч доларів, так?

      Автівка рушила, і під гуркіт двигуна, що заглушав його слова, Никодим відповів:

      – Хе-хе, з хвостиком.

      Дорогою вони домовилися, що зустрінуться на вечері в «Оазисі».

      – Там найкраще, буде багато знайомих. Уляницького знаєте?

      Уляницького Дизма не знав, але, побоюючись, що це якась відома особа, відповів, що чув про нього від людей.

      Доставивши полковника у штаб, Никодим повернувся в готель, наказавши водієві заїхати за ним о десятій вечора, сам пішов до кав’ярні. Не без зусиль відшукавши вільний столик, замовив чай з тістечками і замислився над тим, як провести час, проте на думку не спадало нічого путнього. У Варшаві він не знав нікого, принаймні нікого такого, кого б сьогодні, він, адміністратор маєтку, міг би відвідати. При згадці про Бартеків він аж внутрішньо здригнувся. Їхня закіптюжена кімната була для нього таким уособленням суворої дійсності, до якої рано чи пізно потрібно буде повернутися, як і заляпана чорнилом так звана зала поштової контори у Лискові. Никодим відчував, що його незвичайна красива пригода незабаром закінчиться, але намагався про

Скачать книгу