LITMIR.BIZ

Скачать книгу

Двадцять спудеїв, які читали вірші, були своєрідними акторами, кожен з яких мав свою «роль». Деякі з них навіть декламували вірші не «від себе», а від імені реальних персонажів – Сагайдачного та його дружини. Таким чином, декламація віршів перетворювалась у своєрідну виставу. Зазначені особливості й робили «Вірші…» унікальним твором у тогочасній українській літературі.

      Вони ніби поставили високу планку, до якої було непросто дотягнутися іншим авторам, що писали про Сагайдачного.

      Сагайдачний у «козацькій літературі»

      Твором, який став помітним явищем української історіографії кінця XVIIXVIII ст., була «Хроніка з літописців стародавніх» Феодосія Софоновича (?—1677)31. Хоча він не дійшов до друкарського верстата, проте існував у численних списках. Зрештою, те саме можна сказати про багато інших українських історіографічних творів того періоду. Вони, як правило, поширювалися в рукописних варіантах. Стосується це козацьких літописів, а також «Історії русів», про які буде вестися мова далі.

      Про автора «Хроніки…» відомо наступне. Народився він десь у першій чверті ХVII ст. у Києві у міщанській родині. Освіту здобував у Києво-Могилянській академії, отримав тут знання з латинської, грецької, польської та церковнослов’янської мов. У 1640-х – на початку 1650-х рр. викладав у цьому навчальному закладі, у 1653—1655 рр. був його ректором. Весною 1655 р. став ігуменом Києво-Михайлівського монастиря.

      Софонович свою місію бачив у тому, щоб нагадати освіченим українцям про їхню далеку державну історію: «У Русі я народився у вірі православній, за слушну річ вважав, аби відав сам і іншим руським синам показав, звідки Русь почалася і як держава Руська, з початку ставши, до цього часу йде»32.

      Козацька тема в Сафоновича фактично ще є маргінальною. Він, як більшість істориків того часу, головну увагу приділяв діяльності монарших осіб і державних структур, які керувалися цими особами. Відповідно, історія козацтва, хоча про неї й говориться, стоїть на задньому плані. Софонович лише зрідка згадує козацьких провідників. Хоча в «Хроніці…» описується чимало подій, пов’язаних із діяльністю Сагайдачного, він, як правило, тут не фігурує. Наприклад, Софонович пише, що в 1619 р. польський королевич Владислав ходив до Москви і на свято Покрови намагався здобути це місто. Однак те, що з ним було козацьке військо під проводом Сагайдачного, згадок немає. Те саме можна сказати про опис висвячення єрусалимським патріархом Феофаном ієрархії для православної церкви України й Білорусі в 1620—1621 рр. Як відомо, цей процес здійснювався під захистом козаків, очолюваних Сагайдачним. Але про це не говориться нічого.

         Єдина згадка про Сагайдачного у «Хроніці…» в Софоновича відноситься до опису Хотинської битви 1621 р. Сама ж битва трактується як зіткнення польського війська під керівництвом королевича Владислава й турецької армії, очолюваної їхнім «царем». Правда, літописець говорить, що до польських військ прилучилося військо козацьке з гетьманом Сагайдачним.

      Згадує Софонович і про нічні вилазки козаків, навіть пише, що вони тихо пробралися до намету «царя турецького». Той перелякався

Скачать книгу