LITMIR.BIZ

Скачать книгу

Битва під Цецорою відбулася не в 1608-му, а в 1620 році. Сагайдачний же участі в цій битві не брав. Тобто Грабянка приписує цьому козацькому ватажку вчинки, які він не робив.

      Натомість літописець мовчить про похід Сагайдачного на Московію. Чи він про це не знав? Чи спеціально замовчував? Нам видається, радше, друге. Грабянка, попри те, що стояв на позиціях українського автономізму, все ж змушений був демонструвати лояльність до влади російського царя. Тому, напевно, свідомо проігнорував факт походу Сагайдачного на Московські землі. Таке ігнорування цієї події стане характерним для козацької літератури.

      Грабянка звертає увагу на Хотинську битву й участь у ній Сагайдачного. Він пише: «…року 1621, після перемоги на Цоцорі, Осман, цар турецький, з величезною силою прямує на землю польську. Зачувши про те, Жигмонт, король польський, вирядив сина свого Владислава на чолі польського війська супроти турок; а оскільки турок було набагато більше аніж поляків, то польське військо трималося подалі від турецького»38. Загалом описуючи цю подію, Грабянка дотримується роялізму, з повагою говорить про польського короля Сигізмунда ІІІ Вазу, а також королевича Владислава. Вказує, що король звернувся до запорізьких козаків за допомогою: «…Жигмонт відрядив гінця до козаків за пороги і, пообіцявши волю та серебро, просив їх допомоги»39. Натомість Сагайдачний подається як вірний польському королю. Він поспішає йому на допомогу і разом з очолюваним ним Військом Запорозьким відіграє важливу роль у Хотинській битві: «Петро Сагайдачний, скаравши гетьмана Бородавку, за п’янство і сповільнений рух на поміч королевичу, вдруге перебрав собі гетьманську булаву, зібрав шість тисяч козаків реєстрових та запорізьких і чимдуж поспішив під Хотин на підмогу Владиславу, оружно пробившися через велику турецьку силу, став обіч королевича в осаді і коли настав час битви, військо запорізьке стало попереду й обрушили на нього турки всю силу, і огонь і меч, але вперлися немов у мур необоримий; закипіла того дня січа велика і багато в той день полягло турок, а козаків і поляків мало. З поміччю божою, що оберігає християн від поганих, козаки застукали сонних турків, пробралися до їхнього становиська і цілу ніч рубали ворогів у їхніх наметах, а коли настав ранок, огляділися турки, побачили безліч своїх перебитими і доповіли про все царю своєму, серце у того заніміло від страху і він запросив миру у королевича Владислава. І настав мир вічний»40. Загалом із цього опису складається враження, що саме завдяки козакам турки не змогли розгромити військо Речі Посполитої й попросили миру. Тобто проводиться ідея про вирішальну роль козацтва в цій битві.

      Грабянка спеціально звертає увагу, що Сагайдачний за ці свої діяння був пошанований владою Речі Посполитої: «За справи ці Сагайдачний у короля та Речі Посполитої удостоївся поваги та відстояв волю велику для люду малоруського, коли б гетьман оцей запорізький Сагайдачний з козаками не вистояли проти турок і татар, то турки б в Росії (так у той час іменувалися землі України

Скачать книгу