Я мушу мовчати - Вадим Рибачук

Скачать книгу

– спокій серед гожих днів,

      А ти – лише той птах,

      Що місто моє звеселив

      Тим співом в небесах.

      Той спів мав явно за мету

      Змінити всім думки,

      Що я розгублюсь на лету,

      Як вийду «з-під руки».

      Мене тримати хочеш ти,

      Як море – своїх хвиль.

      А я благаю: «Відпусти!»

      Або піду на штиль!

      Набрид!

      Любиш надто виганяти

      Ти мене із різних місць.

      Мабуть, вдома лиш кімнати

      Є моя снага і міць.

      Ти псувати любиш справи,

      Наче дощ – на полі жнив,

      Наче муха, що до кави

      Хоче впасти, аби з’їв.

      Ми в усьому є не схожі.

      Ти мені уже набрид!

      Я не знаю, чом за гроші

      Чиниш стільки різних бід?!

      Ти ніколи не взнаєш….(1)

      Ти ніколи не взнаєш, що час

      Буває таким затяжним

      І вечір веде кожен раз

      Отак, за автівками, в плин…

      Ти ніколи не взнаєш, що я

      Насправді є просто один,

      Жалкую, що ми не сім’я

      І ти геть не знаходиш причин…

      Ти ніколи не взнаєш, що ніч

      Мене утішає дощем,

      Бо до чоловічих облич

      Пасують не сльози, а щем.

      Ти ніколи не взнаєш, що сніг

      Блищить, наче очі в тебе.

      Я в них би дивитися міг,

      Та сніг презентує себе.

      Ти ніколи не взнаєш, що мить

      Буває тяжкою до сну,

      І ангел зіркам шепотить,

      Що вже не люблю я весну.

      Ти ніколи не взнаєш, що грім

      І блискавка є не страшні,

      Бо вже влучили в мене, а втім,

      Вчинила той біль ти мені.

      Ти ніколи не взнаєш, що сон

      Скрашає мої сірі дні.

      У котрий забігти вагон,

      Щоб щастя дістатись мені?

      Ти ніколи не взнаєш, що день

      Дивлюсь лиш, як тануть сніги,

      Є в них безліч про мрії пісень,

      Та чути – не всім до снаги.

      Ти ніколи не взнаєш, що бій

      Буває зі злістю, авжеж!

      І слабкість знайду я у ній,

      І злості в мені не знайдеш.

      Ти ніколи не взнаєш, що мав

      Я страх отак сам за себе

      І вирвався я із тих лав,

      У серці вмоливши тебе.

      Ти ніколи не взнаєш, що сенс

      Так тяжко в житті віднайти,

      Як жодний мені екстрасенс

      Не скаже, кого любиш ти?!

      Я ніколи не взнаю… (2)

      Я ніколи не взнаю, що ти

      Мене іноді згадуєш теж.

      Я просити не маю мети,

      Але, може, ти часом зайдеш…

      Я ніколи не взнаю, що біль

      Кличе відчай у тебе в душі,

      І розсипались мрії, мов сіль, —

      Ними грались і сонце й дощі.

      Я ніколи не взнаю, що сил

      Я забрав у тебе, наче гніт,

      А хотілось торкнутися крил

      І здолати разом увесь світ.

      Я ніколи не взнаю, що ти…

      Ти ніколи не взнаєш, що я…

      Нащо йти до нової мети,

      Як завершень

Скачать книгу