LITMIR.BIZ

      Я прошу тебе до кімнати,

      Жодних слів казати не треба.

      Ти навчиш мене танцювати,

      Ти навчиш повірити в себе.

      Кроки є виключно вдалі,

      Рухи є надто бурхливі.

      Хочу я знати, що далі?..

      Очі в нас тільки щасливі.

      Одяг в нас вологий і зайвий,

      Я від правд сьогодні є вільний.

      В танцях я – часом лукавий,

      І до цілунків надто схильний.

      Хочу я тебе обіймати,

      Як ріка – лілії білі.

      Прошу я тебе до кімнати,

      Де мій страх вже є не в силі.

      Ножами вітер сонце ріже —

      Забракло щирості і тиші.

      Старих турбот натру у свіже,

      Бо звик, що ми є трохи гірші.

      Незвично бути близько неба,

      Мов осінь я, що без зливи.

      Мені турбот хоч трохи треба,

      Старих турбот, де ми щасливі…

      Ти співаєш дуже жваво

      Про любов свою і зради,

      Мені надто не цікаво

      Про колишніх твої знати.

      Хочу в тих піснях я бути,

      Що я вірний надто часом.

      Хай на світі знають люди,

      Що тепер ми тільки разом.

      В тих піснях всі таємниці

      Ти розкажеш всім і всюди.

      Бо я є в такому віці,

      Що вже приклад може бути.

      До пліток я вже байдужий,

      Не ховаюсь, як раніше,

      Я, мов вітер, що є дужий

      І вчинити може гірше.

      Ти співаєш дуже жваво

      Про любов свою і зради…

      – Не сумуй! – прошу ласкаво. —

      За для успіху заради.

      Ти любиш танці,

      А я – каву

      І сніг, що вранці,

      Мов забаву.

      Ти любиш простір,

      А я – волю,

      І теми гострі

      В дощ про долю.

      Ти хочеш «краще»,

      А я – щастя.

      Чи бути завше

      Разом вдасться?

      Ти хочеш тиші,

      А я – бою…

      Ми є сильніші,

      Як я є з тобою.

      Вечір дощ здолав в колоссі,

      Зорі ждуть на таємниці.

      Ти мені не кажеш досі,

      Що тобі я – без різниці.

      Хоче вечір бути в слові,

      Що для рішень – мало часу.

      Ми не є такі ласкаві,

      Щоб казати все й відразу.

      Ти з пісень говориш фрази,

      Я зі сміхом вдавсь до чаю.

      Здогад був мій не відразу,

      Що тебе ось-ось втрачаю.

      Вечір дощ здолав в колоссі,

      Зорі ждуть на таємниці.

      Я збагнуть не можу досі,

      Що були то за дурниці?!

      Дзвінким ключем летять лелеки,

      У них і гідність є, і сила.

      Так близько знов ми є до спеки.

      Чи всіх образ мені простила?

      Полишив дощ за садом тишу.

      Мені б її ввібрати в кімнати!

      Та гомін твій собі залишу,

      Щоб

Скачать книгу