LITMIR.BIZ

Скачать книгу

тепер переправляється, але скоро знову стежками нашими піде. Не знаю, чи правду він повідомив.

      – Гаразд! – промовив король. – Скільки в нього людей?

      – Я не міг точно полічити, але з чотири тисячі людей бачив особисто, а за лісом стояла ще якась кавалерія. Оточили нас біля Красичинa, до якого полковник Дюбуа навмисно з тракту відхилився, бо йому донесли, що там якісь люди перебувають. Тепер вважаю, що пан Чарнецький навмисно підіслав язика, щоб той нас у засідку привів. Тому ніхто, крім мене, живим не залишився. Селяни добивали поранених, я ж дивом урятувався!

      – З нечистим цей чоловік увійшов до спілки, не інакше, – зронив, прикладаючи долоню до чола, король. – Бо щоб після такої поразки знову військо зібрати і над карком нам зависнути – це не людська сила!

      – Сталося те, що маршал Віттемберґ передбачав, – докинув Ашемберґ.

      Тут король вибухнув:

      – Ви все вмієте передбачати, лише радити не вмієте!

      Ашемберґ зблід і замовк. Карл-Ґустав, коли був веселий, то наче із самої доброти виліплений, але коли вже брову насупив, то викликав забобонний страх навіть у найближчому оточенні. Не так птахи криються перед орлом, як крилися перед ним найстарші та найзаслуженіші генерали.

      Але поміркувавши, монарх знову спитав капітана Фрідa:

      – І хороше військо має пан Чарнецький?

      – Я бачив цілком пристойні хоругви, а кавалерію завжди мали добру.

      – Це ті самі, що під Ґоломб’єм із таким запалом на нас насідали. Загартовані мусять бути це полки. А він сам, пан Чарнецький, – веселий, самовпевнений?

      – Настільки самовпевнений, наче це він під Ґоломб’єм нас розгромив. Тепер тим більше серця їхні зміцніють, бо про поразку вже й забули, і новою вікторією вихваляються. Ваша королівська величносте! Що мені наказав пан Чарнецький передати, те я й повторив, але коли я вже виїжджав, то підійшов до мене хтось із старшин, могутній чоловік, старий, і повідомив мені, що він той, хто самого славетного Ґуставa-Адольфa в поєдинку здолав. Дуже вже він вашу королівську величність поносив, а інші йому вторили. Так вони хизуються! Я від’їхав під лайку й образи.

      – Менше з тим! – махнув рукою Карл-Ґустав. – Отже, не розбитий пан Чарнецький і військо вже зібрав, це точно. Тим хутчіше мусимо йти вперед, аби польського Дарія якнайшвидше здолати. Можете йти. Війську оголосити, що ті полки від селянських зграй у незамерзаючих болотах згинули. А ми йдемо вперед!

      Офіцери вийшли, а Карл-Ґустав залишився сам. Через якийсь час уже думав інакше. Мало того, що перемога під Ґоломб’єм жодних трофеїв не принесла, розкладу сил не змінила, то вона ще більшу запеклість в усій цій країні розбудила.

      Карл-Ґустав перед військом і генералами завжди проявляв упевненість у собі та віру, але коли залишався сам і починав міркувати про цю війну, яка спочатку такою легкою здалася і щораз важчою ставала, то не раз його охоплювали сумніви. Всі ці випадки здавалися йому якимись дивними. Часто виходу не бачив, кінець не міг передбачити. Інколи здавалося йому, що він людина, котра, увійшовши з морського берега у воду, відчуває, що з кожним кроком

Скачать книгу