LITMIR.BIZ

Скачать книгу

в атаку на ворога. Сонце сипонуло з неба живим вогнем і відразу затріщала зимова шкаралупа. З угорських степів прилетів потужний і теплий вітер, узявся дмухати на луги, поля та пущі. Відразу ж поміж сяючих калюж зачорніла рілля, зелені пагони вистрелювали на низькому поріччі, і ліси заплакали сльозами розтоплених бурульок.

      На постійно погожому небі щодня виднілися журавлині ключі, зграї диких качок, чирянок і гусей. Прилетіли лелеки на минулорічні колеса, а під стріхами заметушилися ластівки, чулося щебетання птаства по селах, верески по лісах і ставках, а вечорами вся країна була наповнена кумканням і кваканням жаб, які розкошували у калабанях.

      Після цього полилися рясні дощі, що, наче нагріті, падали вдень, падали вночі, і так без перерви. Поля перетворилися на озера, ріки піднялися, броди сталися непрохідними, запанувала «в’язкість і непридатність заболочених доріг». Поміж цієї води, багнюки та боліт волоклися на південь шведські загони.

      Але як мало натовп, що йшов, як на страту, нагадував ту чудову армію, яка свого часу вступила з Віттемберґом у Велику Польщу. Голод залишив сизі відбитки на обличчях старих воїнів. Вони йшли, більше на примар, ніж на людей схожі, замучені, пригнічені, без сну, знаючи, що наприкінці дороги не їжа їх чекає, а голод, не сон, а битва, а якщо й відпочинок, то хіба вічний спокій смерті.

      Закуті в залізо кістяки вершників сиділи на скелетах коней. Піхотинці ледве ноги волочили, ледве тремтячими руками могли втримати списи та мушкети. День збігав за днем, а вони все йшли і йшли вперед. Підводи ламалися, гармати застрягали у болотах. Просувалися так повільно, що часом заледве за весь день милю прочвалати могли. Хвороби кинулися на солдатів, як круки на стерво. Одні клацали зубами від лихоманки, інші лягали від слабкості на сиру землю, бажаючи краще померти, ніж далі йти.

      Та шведський Александр уперто переслідував польського Дарія. Водночас він і сам був переслідуваний. Як за хворим буйволом ідуть уночі шакали, чекаючи, поки той із ніг звалиться, і той знає, що все одно впаде, чуючи завивання голодної зграї, так і за шведами йшли шляхетські та селянські загони, щораз ближче наступаючи, щораз зухваліше нападаючи та дошкуляючи.

      Нарешті підійшов і найстрашніший з усіх пан Чарнецький, і він був уже близько. У шведському ар’єргарді, коли озиралися позад себе, бачили вершників, часом далеко на краю горизонту, часом за стаю, часом на два постріли з мушкета, а часом, коли атакували, то й над самим карком.

      Ворог прагнув битви. З розпачем молилися за неї шведи до Господа Бога, але пан Чарнецький битви не приймав. Він чекав слушної нагоди. А тим часом вважав за краще шарпати або випускати на них поодинокі партії, немовби сокола на водне птаство.

      Так вони йшли одні за одними. Бувало, однак, що пан каштелян київський минав шведів, випинався і перетинав їм шлях, симулюючи, що шикується до зіткнення. Тоді сурми грали радісно з одного кінця шведського табору в інший і – о диво! – нові сили, новий дух враз оживляв потомлені ряди скандинавів. Хворі, намоклі, безсилі, на Лазарів схожі, ставали

Скачать книгу