LITMIR.BIZ

Скачать книгу

що бути чесним ризиковано і небезпечно, що інші цього не сприймуть (а насправді ми самі цього боїмося). Тож замість того щоб висловити людині відверто свою думку, ми обговорюємо її позаочі.

      І що? Замість того щоб дати щиру пораду, ми пліткуємо, говоримо загадками, бавимося в політику, залучаємо друзів і колег на роль посередників. Одним словом, поводимося, наче підлітки. Ми дивимося на великодушність як на пережиток давно забутих часів. Дехто навіть намагається знайти приховані мотиви в кожній пропозиції допомогти: «Що йому від мене треба?» І ми залишаємося наодинці.

      У нашій культурі прийнято скаржитися на відсутність у житті балансу – на те, що ми забагато часу проводимо на роботі, забагато думаємо про роботу, відпочиваємо від роботи і готуємося до неї. На думку економістів Елен Макграттен і Річарда Роджерсона, час, що людина проводить на роботі, майже не змінювався з років Другої світової війни. Щобільше, за даними деяких досліджень, кількість вільного часу навіть збільшилася. Хто винен у тому, що під час відпустки чи в спортзалі ви не випускаєте з рук смартфон?

      Отже, ми працюємо стільки ж, скільки й раніше, чи навіть менше, але чому ж нас не залишає відчуття, що ми вкладаємося в роботу більше, а отримуємо від своїх зусиль менше?

      Як я сам для себе з’ясував, причина полягає в бракові міцних і глибоких стосунків – як на роботі, так і в особистому житті. У нас забагато ситуативних знайомих і замало близьких друзів, із якими складалися б стосунки підтримки.

      Доводиться із сумом констатувати: значна частина наших знайомств сьогодні спрямована на виконання конкретних завдань і проектів, а не на розвиток і підтримку близьких стосунків. На жаль, ми самі зробили такий вибір. Наше повсякденне спілкування з колегами і клієнтами має переважно поверховий характер. Ми лише ковзаємо по поверхні – і багатьох це влаштовує. У професійному житті це призводить до втрати довіри клієнтів, працівників і роботодавців. Ми не можемо повністю розкрити свій професійний потенціал, адже боїмося запитати поради, дізнатися думку інших, попросити підтримки. В особистому житті ж з’являється відчуття, ніби чогось бракує.

      Відпустіть гальма

      Коли я був хлопчаком, ми з приятелем Дейвом знайшли на звалищі колеса і змайстрували дерев’яний візок, щоб спускатися з гори. Закінчивши конструювання, ми затягнули візок на схил за нашим будинком і залізли в нього. «Уперед!» – закричали ми, силкуючись зрушити з місця. Але нічого не вийшло. Тоді я зрозумів, що Дейв тримає на землі ногу. А Дейв помітив, що я не відпускаю край мотузки, прив’язаної нами до бетонного блоку заради безпеки. Нам обом було страшно з’їжджати вниз, віддавши себе на волю земного тяжіння.

      Так само трапляється і тоді, коли ми збираємося відкритися двом-трьом близьким радникам, своєму «племені». Сама природа підштовхує нас до цього – залишається тільки довіритися й відпустити гальма.

      Ми з Дейвом урешті-решт зважилися і чудово покаталися.

      Своє

Скачать книгу