LITMIR.BIZ

Скачать книгу

незвичайним способом, – відповідав слуга Божий. – Розумієте, сам я проник сюди способом цілком звичайним. Але дуже схоже, що я мало не єдиний потрапив сюди так, як це прийнято. У наші дні навіть найдостойніші люди перелазять у сад через огорожу.

      – А що ви називаєте звичайним способом? – поцікавився нишпорка.

      – Ну, як вам сказати, – пояснив патер Браун із найревнішою відвертістю. – Я увійшов через парадні двері. Зазвичай я входжу в будинки саме таким шляхом.

      – Даруйте, – зауважив Беґшоу, – але не так уже й важливо, яким шляхом увійшли сюди ви, якщо тільки у вас немає бажання зізнатися у вбивстві.

      – А мені здається, це дуже важливо, – м’яко заперечив священик. – Річ у тім, що, коли я входив у парадні двері, мені впало в вічі щось таке, чого інші, цілком імовірно, не могли бачити.

      – Що ж це було?

      – Цілковитий розгром, – так само м’яко витлумачив патер Браун. – Велике свічадо в кінці коридору розбите, пальма перекинута, підлога усіяна черепками глиняного горщика. І я відразу збагнув, що сталося щось недобре.

      – Маєте рацію, – погодився Беґшоу і помовчав. – Якщо ви все це бачили, тут у наявності прямий зв’язок зі злочином.

      – А якщо тут у наявності зв’язок зі злочином, – продовжував священик вкрадливо, – то цілком можна припустити, що цей чоловік ніяк із цим злочином не пов’язаний. І чоловік цей – пан Майкл Флуд, котрий проник у сад через стіну, а потім намагався вибратися звідси настільки ж незвичайним способом. Саме незвичайність поведінки переконує мене в його невинності.

      – Зайдімо в будинок, – сказав Беґшоу уривчасто.

      Коли вони переступили поріг бічних дверей, пропустивши лакея вперед, Беґшоу відстав на кілька кроків і тихо завів бесіду зі своїм приятелем.

      – Цей лакей поводиться якось дивно, – сказав він. – Стверджує, що його прізвище Ґрін, але я сумніваюся в його правдивості: без сумніву залишається лише одне – він справді служив у Ґвінна, і, вочевидь, інших постійних слуг тут не було. Але, на превеликий мій подив, він присягається, що його господар взагалі не був у саду – ні живий, ні мертвий. Каже, ніби старий суддя поїхав на врочистий обід у Юридичну колегію і мав повернутися лише через кілька годин, тому, мовляв, сам він і дозволив собі ненадовго відлучитися з обійстя.

      – А чи пояснив він, – спитав Андергілл, – що спонукало його відлучитися настільки дивним чином?

      – Ні, у будь-якому разі, більш-менш зрозумілого пояснення з нього так і не вдалося витягнути, – відповів нишпорка. – Знаєте, я його не розумію. Він чогось смертельно боїться.

      За бічними дверима починався довгий, що тягнувся через усю будівлю, передпокій, куди вели з боку фасаду парадні двері, над якими було старомодне, напівкругле віконце, що одним своїм виглядом наганяє тугу.

      Сіруваті проблиски світанку вже мерехтіли посеред темряви, немов відблиски якогось похмурого, тьмяного сходу, а передпокій слабо освітлювала одна-єдина лампа під абажуром, також

Скачать книгу