LITMIR.BIZ

Скачать книгу

А потім… Розумієте, як у Гамлета, втративши все, втратив любов. Власне, всі ви знаєте його колишню наречену. Це – Віола, донька адмірала Ґрейсона. Вона також залишилася самотньою.

      – Яка гидота! – гаркнув сер Джон. – Яке безглузде звірство! Це не драма, а злочин. Я просто зобов’язаний сповістити суспільство про цей жах. Ні, ви тільки подумайте, в двадцятому столітті…

      Він хекнув від гніву, а лорд Аутрем, помовчавши трохи, сказав:

      – Мені здається, ченцям не завадило б згадати слова: «Дозвольте мертвим ховати своїх мерців».

      Дружина його глибоко зітхнула.

      – Так це і виглядає, – сказала вона. – Мрець ховає мерця, роками, знову і знову.

      – Буря минулася, – зауважив Ромейн, посміхаючись невідомо чому. – Вам не доведеться ховатися в негостинному замку.

      Леді Аутрем сіпнулася.

      – Я ніколи знову туди не зайду! – вигукнула вона.

      – Знову? – перепитав Меллоу. – Отже, ви там були?

      – Спробувала, – гордо відповіла леді. – Але не будемо про це згадувати. Дощ скінчився, можна йти до автомобіля.

      І вони пішли, а генерал сказав дорогою своєму молодому приятелеві:

      – Мені дуже прикро за Кокспера, але вам про це краще знати. Одного я не можу пробачити Джеймсу. Коли моя дружина прийшла до нього, він гуляв у парку. Дружина послала з лакеєм свою картку і чекала його біля входу. Він незабаром з’явився і пройшов повз, навіть не озирнувшись. Навіть не глянув на жінку, з якою колись товаришував. У ньому не залишилося нічого людського. Вона має право називати його мерцем.

      – Усе це дуже дивно, – сказав його співбесідник. – Це зовсім… зовсім не те, що я спочатку чекав.

      Розлучившись із друзями, Меллоу подався шукати товариша. Монахів зустрічати йому не доводилося, але католицького панотця він знав і дуже хотів побалакати з ним про те, що почув. Тому став шукати його, щоб з’ясувати правду про те жахливе мракобісся, що нависло похмурої хмарою над замком Марні.

      Шукав він по різних місцях, поки не знайшов патера Брауна в одній знайомій їм обом багатодітній родині. Священик сидів на підлозі і, напружено хмурячись, намагався натягти на плюшевого ведмедя ляльковий капелюх.

      Меллоу стало ніяково, але він був занадто поглинений у свої сумніви, тому розмову відкладати не міг. Він розповів, що почув, не забувши про зауваження генерала та газетяра. При згадці про газетярів священик спохмурнів.

      Патер Браун ніколи не знав і не думав про те, чи смішний він. Зараз він сидів на підлозі, головатий і коротконогий, як дитина. Але сірі очі священика дивилися так, як дивилися очі багатьох людей за дев’ятнадцять століть, тільки люди ці сиділи на престолах єпископів або стояли на кафедрі. Такий відчужений і пильний погляд, сповнений смирення перед завданням, непосильним для людини, буває у моряків і у тих, хто веде крізь бурі човен святого Петра.

      – Добре, що ви мені про це сказали, – промовив нарешті він. – Я вам дуже дякую, тепер треба щось робити.

Скачать книгу