LITMIR.BIZ

      Однак він здивувався ще більше, коли милосердні пориви його дружини призвели до того, що кілька друзів таки зібралися відвідати похмурий замок. Перш за все і він, і всі інші здивувалися тому, що серед них немає Г’юґо Ромейна. Коли невелике товариство прибуло в маленький готель, там чекала телеграма від його адвоката, яка повідомляла про раптовий від’їзді славетного актора. Коли ж товариство попрямувало до замку, назустріч їм, зі злощасних дверей, вийшов не величний дворецький і навіть не статечний лакей, а незграбний священик на ім’я Браун.

      – Даруйте, – зніяковіло і безпосередньо сказав він, – я радив вам облишити це. Маркіз знає, що робить, і зустріч ваша тільки примножить біду.

      Леді Аутрем, поруч із котрою стояла висока, ще приваблива дама, гнівно зиркнула на низькорослого слугу Божого.

      – Це наша приватна справа, – заявила вона. – Не розумію, до чого тут ви.

      – А їм тільки і подай приватні справи! – презирливо зауважив Джон Кокспер. – Вони вічно шастають під підлогою, норовлять пролізти в чуже житло. Бач, як вчепився в бідного Марні! – Сер Джон був не в настрої, бо шляхетні друзі взяли його з собою лише за тієї умови, що він нічого не напише. Йому і в голові не вміщалося, що саме він вічно норовить пролізти в чуже житло.

      – Не хвилюйтеся, все гаразд, – поспішив запевнити патер Браун. – Крім мене, маркіз не бачив жодного священика. Повірте, він знає, що робить. Молю вас, не чіпайте його.

      – Щоб він помер заживо і збожеволів? – обурилася леді Аутрем. – Щоб він жив отак, бо проти волі вбив людину двадцять п’ять років тому? Це ви називаєте милосердям?

      – Атож, – незворушно відповідав священик, – це я називаю милосердям.

      – Чого від них чекати? – сердито плювався Кокспер. – Їм тільки й треба замурувати когось ще живим, заморити голодом, звести з розуму постом, покаянням і страхом вічних мук!

      – Ні, справді, патере Браун, – сказав Аутрем. – Невже, по-вашому, він такий винний? То таке ваше християнство?

      – Саме так, справжнє християнство, – зм’якнувши благав він свою дружину, – є щось, що знає все і прощає все. Любов, яка може як пам’ятати, так і забувати.

      – Патере Браун, – серйозно зауважив Меллоу, – я завжди погоджуюся з вами. Але зараз нічого не тямлю! Невже треба так розплачуватися за такий злочин?

      – Злочин його тяжкий, – зітхнув священик.

      – Нехай Господь пом’якшить ваше жорстоке серце, – зронила незнайома жінка. – Я піду і побалакаю з моїм нареченим.

      І, немов голос її викликав примару, зі сірого замку вийшов чоловік, котрий зупинився в темряві відчинених дверей, на самій горі довгих сходів. Прибулець весь був у чорному. Знизу було видно, що волосся його біле, а обличчя бліде, як мармур. Коли Віола Ґрейсон повільно пішла вгору сходами, лорд Аутрем буркнув у чорні вуса:

      – Сподіваюся, її він не

Скачать книгу