ТОП просматриваемых книг сайта:
Історія Лізі. Стівен Кінг
Читать онлайн.Название Історія Лізі
Год выпуска 2006
isbn 978-617-12-4882-3,978-617-12-4741-3
Автор произведения Стівен Кінг
Жанр Ужасы и Мистика
Издательство Книжный Клуб «Клуб Семейного Досуга»
Скот відповідає на оплески – і на кілька хрипких осудливих вигуків – знаменитою усмішкою Скота Лендона, яка з’являлася на мільйонах книжкових палітурок, не прибираючи ногу з ідіотської лопати, тоді як її совок повільно вгороджується в привезену сюди землю. Він дозволяє, щоб оплески лунали упродовж десятьох або п’ятнадцятьох секунд, керуючись інтуїцією (а вона в таких випадках підводить його рідко), потім заспокійливо махає рукою. І оплески стихають. Одразу. Просто дивовижно. Тиша вмить западає така, аж стає трохи моторошно.
Коли він починає говорити, голос його звучить далеко не так гучно, як голос Драпаела, але Лізі знає, що навіть без мікрофона й без гучномовця на батарейках (відсутність того й того на цій церемонії, певно, пояснювалася чиїмось недоглядом) він долетить до найдальших рядів натовпу. Бо натовп напружує слух, щоб не пропустити жодного його слова. Адже до них прийшов Славетний Чоловік. Мислитель і Письменник. Зараз він почне розкидати серед них перли мудрості.
«Перли перед свиньми, – подумала Лізі. – Перед спітнілими свиньми цього разу». А проте хіба батько не сказав їй одного разу, що свині не пітніють?
Стоячи навпроти неї, Білявчик відгортає з гарного білого лоба своє скуйовджене волосся. Його руки так само білі, як і лоб, і Лізі думає: «Цей кабанчик, певно, не дуже любить виходити з дому. Такий собі домашній свин, чом би йому ним і не бути? Адже у нього в голові надто багато химерних ідей, які треба оберігати».
Вона переносить вагу тіла з однієї ноги на другу, й шовкова тканина трусиків аж заскрипіла в розколині її гепи. О, прокляття! Вона знову забуває про Білявчика, намагаючись прикинути, чи зможе вона… поки Скот там розбалакує… дуже обережно, дуже непомітно…
Але в ній одразу озивається добропорядна дама. Вона промовляє три суворі слова, які не терплять заперечення: «Ні, Лізі. Чекай».
– Я тут не для того, щоб читати вам проповідь, – каже Скот, і Лізі впізнає голос Ґаллі Фойла, головного персонажа з книжки Елфреда Бестера «Зорі освітлюють мені шлях», його улюбленого роману. – Надто спекотно, щоб слухати проповіді.
– А ти лиш просвіти нас, Скоте! – радісно й гучно вигукує хтось у шостому чи сьомому ряді, з боку паркувального майданчика.
– Не можу, брате, – відповідає йому Скот. – Транспортери зламалися, й у нас немає кристалів літія.
Публіка, яка вперше почула цю фразу і якій вона здалася дуже влучною (Лізі чула її щонайменше разів п’ятдесят), висловлює своє схвалення ревом і оплесками. Білявчик, стоячи навпроти неї в натовпі, посміхається тонкою, не зрошеною потом посмішкою і хапає свій делікатний лівий зап’ясток довгими пальцями своєї правої руки. Скот знімає ногу з лопати, не з таким виразом, ніби йому набридло там її тримати, а так, ніби – принаймні на дану мить – він знайшов для неї інше застосування.