LITMIR.BIZ

Скачать книгу

легше запобігти ніж її вилікувати.

      Ще про смерть приповість, як вона прийшла одного разу до глупака тай каже:

      – Ну, пішли. Я ж тебе попереджувала.

      – Ні, – тільки й спромігся заперечити дурень.

      – Як то ні? Недоїдав, недосипав, простуджувався до ломоти в кістках. Серце поколювало? Нирки які? Печінка поболювала? Тепер пішли, давай, давай, не опирайся.

      Мати рахує , що вся сила в їжі, тому ви, дітки, мусите потіти біля їжі. Правда, приємно відчувати, як надимається живіт від всякої вкуснятини.

      Аничка все своєї,мудрує над думками:

      – Як на мою думку, то сліпа віра, фанатизм – опіум для віруючого. Він може переслідувати іншого по тій простій причині, що той думає не так як він.

      Таких маємо багато. Тоді іде стінка на стінку, конфесія на конфесію, ідея на ідею, переконання на переконання, іноді не тільки морально, але й фізично – доводить Аничка.

      Він вернувся до долі Танаса.

      У минулу війну, як і завжди, робилася ставка на молодь. Не обминув ‘ опіум ‘ також Танаса. Йому довели, що Батьківщина не вся країна, не Сибір, не Урал, Московія і навіть не Київщина, а гора з чотирнадцятьма десятинами лісу та чотирма десятинами орної землі понад потічком. Так би мовити, на батьківщині наголосили, про Батьківщину забули.

      Танас добре пам’ятає, як дістались ще дві десятини його батькові. Дві належали їхній сім’ї з діда прадіда, другу половину купили у старого Гоцула. Повезло чоловікові. Старший син Гоцула там на чужині в Канаді заслав сам себе на каторгу так років на десять. Весь час робив та спав. Відпочивав лише для того, щоб завтра змогти працювати. Для того і їжу ковтав, хоча вона іноді ставала поперек горла. Зате за десяток років обзавівся фермою. Давно кликав батьків зі своїм братом до себе. Писав, що життя має краще в сто разів ніж дома. Якби казав в десять, то повірили б та поїхали, а то як повіриш явній неправді. Крім того потрібно покинути віками нажите добро. Пізніше написав синок, що купив фермочку для брата. Так десятин тридцять орної землі, та ще стільки ж неудобу. Але тут такі неудоби, що кращі за ваші огороди. Тільки приклади руки, земля зашумить лісом чи садом, а то і бульбу чи пшеницю родитиме.

      Навіть спалося старому Гуцолові мулько. Тільки но закриє очі, бачить свою землю, на якій провів все життя від пелюшок до сивини. Кожне літо обробляє. Якби зібрати пролитий піт, то не потрібний був би потічок, полив би раз – другий свою землю. Притому, коли піт капав на грунт, радів. Навіть взимку ходив дивитися, чи добре землю вкрив сніг, чи славно її відпочивається під білим покривалом. Гляне на зимову красу гір, бачену сотні разів, тай подумає:

      – Ще ніколи не було так гарно як сьогодні.

      І так десятки років, насилає краса ману на людину. Що там говорити, йшов на огород не тільки робити, але й милуватися навколишнім світом.

      – Завезти свої кості в ту Канаду, щоб діти мали першу рідну могилку? – Думав старий. – А стару не піднімеш. Біля неї місце приготував. Провели життя разом, разом і лежатимемо. Такий славний

Скачать книгу