Шопенгауер як ліки - Ірвін Ялом

Скачать книгу

сподіватися на рік нормального життя.

      Не піднімаючи голови, Джуліус поволі кивнув.

      – Джуліусе, а де твої рідні? Чому ти нікого не привів з собою?

      – Гадаю, ти знаєш, що моя дружина померла десять років тому. Син зараз живе на Південному узбережжі, а донька в Санта-Барбарі. Я ще нічого їм не казав, бо не хочу їх тривожити. Зазвичай я «зализую рани» самотужки, але впевнений, що донька одразу б приїхала, якби дізналася.

      – Джуліусе, мені шкода, що я вимушений усе це говорити. Наостанок маю для тебе гарну новину. Зараз у цьому напрямі провадяться активні дослідження – вже є з десяток лабораторій і в нас, і за кордоном. З невідомих причин меланому діагностують дедалі частіше – протягом останніх десяти років захворюваність зросла вдвічі – тож це актуальна галузь дослідження. Можливо, скоро буде здійснено справжній прорив.

      Увесь наступний тиждень минув, як у тумані. Його донька Евелін – професор античної філології – скасувала свої заняття і приїхала, щоб провести з ним кілька днів. Він детально поговорив із нею, сином, братом та сестрою, а також із близькими друзями. Джуліус часто прокидався о третій ночі від власного крику, йому бракувало повітря. Він на два тижні скасував індивідуальні консультації та заняття з групою, годинами міркуючи про те, як їм про все сказати.

      Дзеркало підказувало, що він геть не схожий на чоловіка на схилі віку. Завдяки щоденним п’ятикілометровим пробіжкам його тіло було молодим і підтягнутим – ані грама жиру. Кілька зморщок навколо очей та рота. Небагато – у його батька їх не було до самої смерті. Зелені очі – Джуліус завжди ними пишався. Сильний і щирий погляд. Цим очам можна було довіряти, вони могли витримати будь-який погляд. Зовсім молоді, як у шістнадцятирічного Джуліуса. Чоловік на порозі смерті та шістнадцятирічний юнак дивилися одне на одного через десятиліття.

      Він поглянув на свої губи. Повні, доброзичливі губи. Навіть зараз, у часи розпачу, вони були готові до того, щоб тепло всміхнутися. На голові – кучма неслухняного кучерявого чорного волосся, сивина торкнулася тільки скронь. Коли він був підлітком та жив у Бронксі, старий і сивий перукар-антисеміт із червоним обличчям, який тримав крихітну перукарню між кондитерською Мейєра та м’ясною крамничкою Морріса, проклинав його густе волосся, продираючись крізь нього за допомогою металевого гребінця та проріджуючи ножицями. Тепер уже немає ані Мейєра, ані Морріса, ані перукаря, та й шістнадцятирічний Джуліус уже потрапив до переліку кандидатів, яких по черзі викликає до себе смерть.

      Якось він спробував опанувати себе й почитати про меланому в бібліотеці медичного коледжу, але з’ясувалося, що це марна справа. Навіть гірше, ніж марна – усе видавалося ще жахливішим. Щойно він зрозумів, наскільки жахлива ця хвороба, то почав сприймати меланому як ненаситне чудовисько, що запустило свої чорні щупальця глибоко в його плоть. Дивно було усвідомлювати, що ти вже не є найвищою формою життя. Тепер він був хазяїном для паразита, джерелом

Скачать книгу