LITMIR.BIZ

Скачать книгу

залишитися ще на тиждень, до неділі, але не довше. Ми будемо проводити кожен день разом до мого від’їзду.

      Кеті була розчарована і навіть не намагалася приховати цього:

      – Ми не зможемо. Мені потрібно поїхати до батьків на День пам’яті. У вівторок я не працюю, але в середу обов’язково мушу бути в офісі. – Вона бачила, що він хотів заперечити, і, зважаючи на те, що їй дуже хотілося провести з ним весь час, який у них залишився, вона додала: – Може, поїдемо завтра до моїх батьків разом?

      Він завагався, і здоровий глузд почав повертатися до Кеті:

      – Мабуть, це погана ідея. Тобі вони не сподобаються, та й ти їм також.

      – Це тому, що вони багаті, а я ні? – ледь помітно усміхнувся Рамон. – Хто знає, може вони сподобаються мені, незважаючи на свої статки.

      Кеті мимоволі всміхнулася від того, як він легко розв’язав проблему. Він упевнено притягнув її до себе. У нього була чарівна усмішка, вона пом’якшувала його зрілу красу і надавала йому хлоп’ячого вигляду.

      – Давай повернемося до мене?

      Рамон кивнув, і Кеті пішла забрати свої речі. Тим часом він налив віскі у два паперові стаканчики, додав крижану воду і лід. А тоді приєднався до неї.

      Коли вони дісталися до маленького внутрішнього дворика, Кеті здивувалася, що, замість того щоб увійти всередину, Рамон поставив стаканчики на маленький столик між двома шезлонгами і розтягнувся на одному з них. Чомусь вона очікувала, що вони продовжать розмову в ліжку.

      Зі змішаним почуттям розчарування і полегшення вона згорнулася клубочком навпроти нього в іншому шезлонгу. Він запалив сигару, і її червоний кінчик став єдиною яскравою цяткою в темряві.

      – Кеті, розкажи мені про своїх батьків.

      Кеті зробила рятівний ковток.

      – За всіма стандартами мої батьки дуже багаті люди. Але так було не завжди. Десять років тому мій батько володів лише звичайною бакалійною крамницею. Йому вдалося вмовити банк надати йому позику, і він розширив крамницю до розкішного супермаркету. Справи пішли вгору, і після цього він відкрив іще двадцять точок. Можливо, ти проходив повз супермаркети Коннеллі?

      – Цілком можливо.

      – Вони належать нашій сім’ї. Чотири роки тому батько вступив у заміський клуб «Форест Оакс». Він не такий престижний, як «Олд Варсон» чи заміський клуб Сент- Луїса, але членам «Форест Оакс» подобається вважати його таким, і мій батько побудував величезний будинок на території клубу, прямісінько посеред поля для гольфу.

      – Я питаю про твоїх батьків, а ти розповідаєш про їхні гроші. Що вони за люди?

      Кеті спробувала бути чесною й об’єктивною:

      – Вони мене дуже люблять. Мама грає в гольф, батько багато працює. Мені здається, що найважливішим для них, крім дітей, є їхній чудовий будинок з хорошою прислугою, два «мерседеси» і членство в заміському клубі. Мій батько дуже гарний у свої п’ятдесят вісім, та й мати завжди виглядає приголомшливо.

      – У тебе є брати чи сестри?

      – І брат, і сестра. Я наймолодша. Моїй сестрі Морін тридцять, вона заміжня. Батько зробив її чоловіка віце- президентом корпорації Коннеллі, і тепер той чекає не дочекається,

Скачать книгу