Скачать книгу

вище зараз вискочить вересклива сусідка, а з-під ніг із нявкотом сахнеться щось…

      Цілковита темрява. І німотна тиша.

      Розділ другий

* * *

      По широкому вигину траси повзли назустріч одна одній дві машини – жовта і біла. З такої відстані обидві здавалися іграшковими; ось вони розминулися, роз’їхалися не озираючись урізнобіч…

      Ірена зіщулилася. Вітер був сирий і пронизливий.

      Осторонь, під пагорбом, відчужено бродили зо два десятки корів. Ірена перевела погляд: гай був по-осінньому жовто-багряний, посеред вулиці ганяла м’яча галаслива дітлашня, а з димаря знайомого будинку вився кволий димок…

      Вона вдивилася пильніше. Невже…

      «Моделятор має перебувати в безпосередній близькості – такі конструктивні особливості каналу… Негайно приступайте до пошуків. Використовуйте всі ваші знання про моделятора – ймовірно, модель багато чим несе в собі відбиток його особистості…»

      Праворуч і ліворуч стирчали із землі два грубі прути із прив’язаними до них червоними клаптиками. (Так нашвидкуруч огороджують ополонку на озері або незакритий каналізаційний люк…)

      Ірена нерішуче зробила крок уперед. Скрипнули під ногами камінці.

      Озирнулася.

      Оті два прути нагадали їй саморобні «ворота» для дворового футболу. Сумнівно, щоправда, аби дітлахи дерлися на верхівку пагорба, щоб погратися тут у футбола. Тим більше що м’яч тут котиться лише в одному напрямку – вниз…

      Вона потупцялася, вкотре оглядаючи до болю знайомий пейзаж.

      Що ж, частину справи зроблено, тепер треба обмізкувати…

      Вервечка диму над її будинком потроху вичерпувалася.

      Стара тополя росла чомусь не праворуч од воріт, а ліворуч. Виявивши це, Ірена якийсь час стояла уклякло на місці.

      «Перебування в тканині моделі абсолютно безпечне для здоров’я…»

      Осінній вітер ворушив листя. Хвіртка скрипнула старечо-звично; Ірена торкнулася рукою дощок, неначе хотіла впевнитись, що це не голограма і не ілюзія. «Тканина моделі?…»

      Ні, все це треба обміркувати потім… Вона сяде за комп’ютер і виведе білим по синьому: «Розділ перший…»

      – Сенсей?

      Шамотіння у будці. З’явилася одна лапа, тоді морда…

      Він ПРОСПАВ її появу?!

      Радісний гавкіт. Назустріч їй стрибнуло собача – заспане, дивно маленьке, закудлане, недоглянуте…

      – Сенсею, це… ти?!

      Вереск. Поважні собаки, переступивши межу повноліття, зазвичай так не поводяться.

      Може він дуже скучив?

      – Сенсею, у хаті є хтось?

      Ніякої реакції. Висунуло язик. Щирі собачі очі…

      Вхідні двері не були замкнені. Більше того – білі тріски на порозі та судомно висунутий язичок замка свідчили про те, що досередини увійшли не цілком мирним шляхом…

      Зрозуміло. У Анджея немає ключа, але якщо він хоче зайти – зупинити його неможливо…

      – Очам не вірю! – Вона стала в передпокої, схрестивши на грудях руки. – Ти ж клявся, що ніколи в житті

Скачать книгу