Дороги, що ми обираємо = Тhe roads we take - О. Генрі

Скачать книгу

і насущні прагнення, з яких складалося його життя.

      І серце його, наче у відповідь на ці нові почуття, забилося сильніше. Він раптом відчув у собі достатньо сил, щоб боротися з лихою долею. Він вибереться з цього бруду, він знову стане людиною, він переможе зло, яке заполонило його. Він ще порівняно молодий, у нього є час. Треба оживити в собі давні палкі поривання і невідступно йти за ними. Урочисті й солодкі звуки органа зробили в його душі переворот. Завтра він піде в метушливу ділову частину міста і знайде собі роботу. Один торговець хутром пропонував йому колись місце водія. Завтра він знайде цього торговця і попросить узяти його на те місце. Він знову буде людиною. Він буде…

      Сопі відчув, як чиясь рука лягла на його плече. Він рвучко озирнувся і побачив широке обличчя полісмена.

      – Що ви тут робите? – спитав охоронець закону.

      – Нічого, – відповів Сопі.

      – Тоді ходімо, – сказав полісмен.

      – Три місяці на Острові, – виніс вирок суддя на другий день уранці.

      Долоня Тобіна

      Якось ми з Тобіном поїхали на Коні-Айленд. У нас було чотири долари на двох, а Тобіну треба було розвіятись. Його кохана Кеті Магорнер з графства Сліго три місяці тому приїхала до Америки і зникла. При ній були двісті доларів заощаджень і сотня, виручена від продажу Тобінової спадщини – маленького будиночка і свині. Після того, як Тобін одержав листа, в якому вона писала, що виїжджає до нього, про неї не було більше жодної вістки. Тобін давав об’яви у газетах, але дівчина не знайшлась.

      Так от, поїхали ми з Тобіном на Коні-Айленд, сподіваючись, що різні атракціони і пахощі поп-корну розвіють тугу в його серці. Але Тобін був важкодумом, і журба міцно застрягла у його грудях. Він, зціпивши зуби, дивився на повітряні кулі, він проклинав кіно і, хоч жодного разу не відмовився від пропозиції випити, зневажливо відвернувся від лялькового театру і ладен був побити усіх фотографів.

      Тоді я повів його на одну з бічних алей, де атракціони були трохи менш настирливими. Біля невеличкого, шість на вісім футів, балагана Тобін зупинився, і щось людське з’явилось у його погляді.

      – Тут, – сказав він, – я розвію свою журбу. Чудова хіромантка з-над Нілу дослідить долоню моєї руки, і я дізнаюся, чи трапиться те, що має трапитись.

      Тобін вірив у всілякі прикмети і надприродні явища. Він мав сталі переконання щодо таких речей як чорні коти, щасливі номери і прогнози погоди у газетах.

      Ми увійшли в цей чудесний курник, де для таємничості були розвішані червоні простирадла і малюнки рук, на яких лінії перехрещувались, як рейки на залізничному вузлі. Напис над дверима повідомляв, що у цьому курнику перебувала мадам Зозо, єгипетська хіромантка. Мадам була гладкою жінкою у червоному джемпері з вигаптованими на ньому закарлючками і чудернацькими створіннями. Тобін дав їй десять центів і простяг руку. Вона взяла його руку – рідну сестру копита ломової коняки – і подивилася, чи не прийшов він бува за підковою.

      – Чоловіче, – сказала мадам Зозо, –

Скачать книгу