Марія Антуанетта - Стефан Цвейг

Скачать книгу

їм назустріч насувається доля.

      Дебют у Версалі

      Версаль ще й сьогодні вражає як найвеличніший і найвизивніший жест автократії. Без якоїсь видимої причини просто серед поля поодаль від столиці на штучному пагорбі звівся величезний замок, і тисячами своїх вікон понад штучними каналами й штучно підстриженими садками дивився в порожнечу. Не тече поряд ніякої річки, де б роїлося життя, не сходяться шляхи; цілком випадковий, скам’янівши примхою великого пана, палац виставляє свою безглузду розкіш зачудованим поглядам.

      Але саме цього прагнула цезарська воля Людовіка XIV: спорудити блискучий вівтар своєму гонорові, своєму самообожнюванню. Викінчений автократ, деспот удачею, він переможно накинув поділеній країні свою волю до об’єднання, державі – лад, громаді – звичаї, дворові – етикет, вірі – єдність, мові – чистоту. Від нього походило прагнення все зібрати і об’єднати, отже, й уся слава мусить дістатися йому. «Держава – це я», де я, там центр Франції, пуп землі, і, щоб відчули його цілковиту самовладність, король-сонце навмисне відсуває свій палац від Парижа. І те, що резиденція стоїть серед пустки, так само наголошує, що королеві Франції не потрібні ні місто, ні городяни, маси, як підтримка або ж унаочнення його влади. Йому досить простягти руку й наказати – і вже з болота й піску підводяться ліс і садки, гроти й водоспади, найгарніший, найвеличніший палац; тепер у цій астрономічній точці, вибраній його владною самоволею, буде сходити і сідати сонце його держави. Версаль збудували, щоб у Франції затямили: народ – це ніщо, а король – усе.

      Але творчу снагу мають тільки ті, хто нею наділений; успадкувати можна корону, а не велич і несхитну силу. Вже не обдарованим творчою могуттю, а немічним, дрібним і ласолюбним душам – Людовікові XV й Людовікові XVI – діставсь у спадок просторий палац і міцно заснована держава. Зовні й при них усе зостається незмінним: кордони, мова, звичаї, віра, військо; рішуча рука витесала заглибокі форми, щоб вони могли стертися за сотню років, але невдовзі вже нема чого заливати в ті форми, бракує розжареної матерії творчих поривів. Версаль за Людовіка XV не змінився зовні, але зміст був уже не той: в проходах і двориках і далі роїлось три, чотири тисячі служників у пишних лівреях, а в стайнях було дві тисячі коней; на кожному балу, прийомі, виставі чи маскараді на добре змащених завісах і далі схилялась і випростувалась машинерія етикету, а дзеркальними залами й роззолоченими покоями бундючно походжали кавалери й дами в пишнім парчевім і шовковім убранні, всіянім самоцвітами; двір і далі був найславетнішим, найбільш вишуканим і витонченим у тодішній Європі. Але те, що буяло колись у розповні сили, давно вже обернулось на безцільний рух, бездушне й безглузде снування. Король знову Людовік, але він ніякий уже не владар, а байдужий дамський попихач; він теж збирає до двору архієпископів, міністрів, полководців, архітекторів, поетів і музик, але так само, як він уже не Людовік XIV, так і серед тих немає ні

Скачать книгу