ТОП просматриваемых книг сайта:
Таємниця галицького Версалю. Тетяна Пахомова
Читать онлайн.Название Таємниця галицького Версалю
Год выпуска 2017
isbn 978-617-12-2923-5,978-617-12-2920-4,978-617-12-2468-1
Автор произведения Тетяна Пахомова
Издательство Книжный Клуб «Клуб Семейного Досуга»
І ось уже сам Франц Салезій Потоцький після смерті Августа ІІІ Фрідріха в 1763 році став тихим претендентом на королівську корону: багатства й політичні заслуги повністю дозволяли, але… Те «але» переважувало і багатства, і досягнення всіх можливих претендентів на польський трон: Росія і її можновладці не сумнівалися у своєму «споконвічному» історичному праві на польські землі, та той чужоземний вплив на польські справи здійснювався дуже хитро – руками польської шляхти за щедру винагороду сусідів. Попри запевняння в цілковитій підтримці Потоцького з боку російських царедворців, у серпні 1764 королем став Станіслав ІІ Август ІV Понятовський, про якого найкраще висловилася його висока покровителька й колишня коханка Катерина ІІ: «З усіх претендентів на корону він має найменше підстав її отримати, а отже, буде найбільше зобов’язаний тим, з чиїх рук її дістане…» Вибори відбувалися за сценарієм Петербурга: у Польщу з ініціативи «Фамілії» були введені російські війська; усі дороги до Варшави перекрили, і – хто б сумнівався! – сейм одноголосно вибрав Станіслава Понятовського. «Вітаю вас із королем, якого ми зробили», – цинічно писала імператриця міністрові закордонних справ Паніну. І хто замовляє музику, той, звісно, і платить: у вересні 1764 року російський посол Репнін виплатив залученим до виборів посадовцям понад сто тисяч золотих червінців – гроші отримали і король, і Олександр Чарторийський, його рідний дядько, і інші іуди й іудчики…
Згадуючи ту недавню історію, старий Потоцький аж засувався на місці: душевний біль був іще дуже сильним. І сьогодні цей же король став для польських шляхтичів-жаб лелекою, звично викликавши для впокорення барських конфедератів, що прагнули його скинути, російські війська… Тепер старий магнат не брав участі в грі: політичний досвід і вік навчили Потоцького витримки й швейцарського нейтралітету: і так надто багато маєтностей згинуло за два роки в київського й волинського воєводи; та й не міг він уже в сімдесят років претендувати на корону. Проте була, була в Потоцького своя фартова карта в рукаві, і він сподівався її незабаром витягнути… Час працював на Потоцького… Точніше, на двох: єдиному синові Станіславові Щенсному Потоцькому уже було двадцять, та для політика з курсом на корону це «щойно двадцять», що звучить значно гірше, ніж двадцять один, а двадцять два – гм… узагалі некепсько. Тож терпіння, татусю, терпіння й витримки…
Карета в’їхала в міську браму Белза – старовинного містечка за дванадцять кілометрів від Кристинополя. З трьох боків оточене водою приток Бугу, а з одного – крутим підйомом, воно здавна було важкодоступне для ворогів. Франц Салезій відчував у цьому місті якусь душевну рівновагу чи через те, що отримав його як подарунок долі в тридцять два від бездітного дядька, тоді як решту