Таємниця галицького Версалю - Тетяна Пахомова

Скачать книгу

додаємо ще – водна поверхня стає майже опуклою й тримається своєї сфери в колі обідка склянки… І ось – є! – одна-єдина краплина раптом змушує весь водяний купол зрушити з місця й пролитися міні-водоспадиком… Довго, дуже довго – від початку ХVІІІ століття – наповнювалася чаша незадоволення слабкою королівською владою, її ляльководами з Росії й продажними депутатами сейму, майже божками чи царками з їхнім святим правом ветувати рух країни вперед. Москва ще з часів Василія ІІІ вважала польські землі своєю вотчиною, і російські емісари й полки почали почуватися там, як удома, – Польща стала приреченою. Ціле ХVІІІ століття Росія намагалася не допустити будь-яких реформ, спрямованих на оздоровлення Речі Посполитої. Апогеєм російського втручання став закон, ухвалений сеймом восени 1767 року на вимогу російського посла, фактичного куратора Польщі – Миколи Репніна, про те, що жоден сейм не має права будь-що змінювати в політичному устрої держави. Це нонсенс, який здатен припинити існування будь-якої держави або стимулювати її плавне перетікання під владне крило іншої, могутнішої. Чаша була наповнена по самісінькі вінця… 17 лютого 1768 року відбулося те чорне засідання сейму, під час якого під тиском російського уряду було ухвалено трактат про зрівняння в політичних правах католиків із некатоликами, і остання крапля впала…

      Репнін довго не міг протиснути рішення, якому противилися і король, і його впливовий дядько Чарторийський. Підлотний російський куратор за традиційною російською технологією «А ми в гору не підем, а ми гору обійдем, але своє таки зробимо» почав їздити по Речі Посполитій і утворив кілька нових конфедерацій у Польщі й Литві: майже вісімдесят тисяч осіб у результаті підкупу чи багатих обіцянок прийняли напівбойову готовність дружити проти короля й «Фамілії» Чарторийських. Запахло черговою зміною монарха й черговим чорним періодом у Польщі, і впертість влади дала тріщину: хай буде гречка, лише не суперечка… Скликали сейм – більшості не було… Репнін увів у Варшаву російську армію, а ватажків польської опозиції – єпископа Солтиса й сім’ю Ржевуських – було заарештовано й вислано в Росію, у провінційну Калугу – от рішення й протиснуто… Та водоспад незадоволення теж уже почав свій нищівний рух…

      За своєю сутністю боротьба барських конфедератів стала для Речі Посполитої потужним національно-визвольним рухом: дедалі більше шляхтичів приєднувалися до війська конфедератів, і його міць зростала. Та, на превеликий жаль і для активних, і для пасивних учасників конфлікту, він був замішаний, як і всі банальні війни, на релігійній і національній ненависті. Не зумівши відділити насіння від полови, барські конфедерати почали нищити всіх некатоликів, яких мали нахабство зрівняти з ними, вищими й шляхетними, у правах: розпочалося страшне винищення мирного населення – українців, що жили на своїх етнічних землях, євреїв, які століттями шукали прихистку по всій Європі. Не було в конфедератів світлої голови, здатної

Скачать книгу