LITMIR.BIZ

Скачать книгу

за філіжанкою кави чи чаркою градусних напоїв. Зрештою, до професійних якостей барменів належить уміння проникати у внутрішній світ людей, вислухати, поспівчувати, створити настрій – хто, як не Денис, був утіленням усіх цих рис?

      Час від часу змінював місця роботи, іноді в силу обставин, іноді із власного бажання – від нудьги та водночас прагнення якось розвиватися у цьому напрямку. Після закінчення універу твердо вирішив не сходити з обраного шляху, бо за кілька років оволодів усіма тонкощами цього фаху й став професійним барменом. Його почали запрошувати на роботу до престижних закладів-барів Рівного.

      З часом роботу свою не розлюбив, проте цікавість до чужих секретів і балачок утратив. Може, тому, що насправді не було в балачках провінційних завсідників нічого цікавого, та й секрети у нього з’явилися власні – що йому до чужих? Однак життєвий парадокс (куди ж без нього?) відіграв свою невідворотну роль: коли до чогось нарешті втрачається інтерес – трапляється щось, що негайно цей інтерес відновлює. Отож…

      Якось дощового вечора, вже перед самим закриттям, до бару забрів чоловік. Щось було в ньому таке, що привертало увагу, – чи то важкий погляд водянистих очей, чи то химерна прострація, в якій перебував. Повільною ходою, не роззираючись, чоловік перетнув залу, сів біля шинквасу й замовив подвійну порцію коньяку, навіть не вшанувавши поглядом Дениса. Той швидко обслужив дивного клієнта, поставивши перед ним його замовлення.

      – Бажаєте чогось із холодних закусок? Канапки, лимон? А може, кави?

      Чоловік ніяк не зреагував на пропозицію Дениса, мовби й не чув. Швидким рухом спорожнив келих; жоден мускул на його обличчі не здригнувся.

      – Повторіть, – коротко кинув, не підводячи голови.

      Другий келих спорожнив у такий же спосіб – швидко й без зайвих рухів. Так, ніби це була вода, а не пекучий напій, який слід пити маленькими ковточками під якусь закуску чи принаймні з кавою. Звісно, Денис надивився на різні способи й обсяги споживання алкогольних напоїв, і його важко було чимось здивувати, однак прострація вечірнього відвідувача немов полонила.

      – Усе гаразд? – обережно поцікавився. – З вами щось трапилось?

      Чоловік витягнув з кишені джинсів гаманець, поклав перед Денисом двохсотгривневу купюру й одразу рушив до дверей такою самою важкою ходою.

      – Ваша решта, шановний! Ви забагато лишили!

      Однак чоловік мовчки щезнув за дверима. Йому було так само байдуже до всього.

      Денис розгублено відрахував решту й поклав собі в кишеню. Якщо людина так смітить грішми, отже, вони їй не надто потрібні.

      …Олександр сів за кермо, зачинив дверцята і якийсь час непорушно дивився на краплі дощу, що струмочками стікали по лобовому склу. Насправді ж не бачив ні дощу, ні струмочків і взагалі нічого довкіл: то був механічний погляд, спрямований кудись углиб свого єства. Ці дні його взагалі ніщо не зачіпало, не хвилювало, навіть алкоголь не діяв – таке враження, наче води напився.

      Відтоді, як повернувся з чергового

Скачать книгу