LITMIR.BIZ

Скачать книгу

усім переказав через родичів, що повернувся до Наґої. Якби було так, як завжди, телефон уже давно би задзеленчав і звідти залунали б веселі голоси. Але апарат продовжував невблаганно мовчати.

      Під вечір Цкуру вирішив зателефонувати ще раз. Однак передумав. Може, всі насправді вдома? Може, вони вдають, що кудись пішли, бо не хочуть із ним спілкуватися? Може, вони попросили родичів сказати, що їх немає вдома, якщо телефонуватиме Цкуру Тадзакі? Очевидно тому голоси родичів звучали так на диво ніяково.

      Але чому?

      На гадку не спадала жодна причина. Попереднього разу всі збиралися на травневі свята. Коли настав час від’їжджати, всі четверо не полінувалися провести його на вокзал. І так розмахували на прощання руками, наче проводжали солдата на далекий фронт.

      Після цього він написав кілька листів до Синього. Листування для них стало звичкою частково з огляду на те, що Біла мало тямила у комп’ютері. Синій зобов’язався бути для них за головного поштаря і давав усім читати листи від Цкуру, який, відтак, не марнував часу на писання чотирьох майже однакових текстів. У листах Цкуру переважно розповідав про своє життя у Токіо. Що там бачив, що пережив, що відчуває. Чого би не робив, куди би не ходив, завжди думав, що класно було би, якби вони були поруч. Він справді так відчував. Окрім цього, більше нічого такого їм не писав.

      Цкуру також отримав від них кілька спільних листів, але там не було нічого негативного. Тільки докладна розповідь про те, що вони зараз поробляють у Наґої. Було видно, що вони сповна насолоджуються студентським життям у рідному місті. Синій купив уживану «Хонду Аккорд» (на задньому сидінні є пляма, подібна на псячу сечу), і вони їздили нею на прогулянку до озера Біва.[6] «В авто легко вміщаються п’ятеро (хіба би хтось дуже розтовстів). Шкода, що тебе не було. Чекаємо з нетерпінням на зустріч улітку», – було написано вкінці. Цкуру бачив, що ці слова від щирого серця.

      Тієї ночі він спав погано. Від перенапруження у голові крутилося безліч усіляких думок. Зрештою, всі вони виявилися однією думкою в різних конфігураціях. Як людина, що втратила орієнтування у просторі, Цкуру кружляв на одному місці. Потім усвідомлював, що повернувся туди, де вже перед тим був. Урешті-решт його думка застрягла і не могла зрушити ні вперед, ні назад, як шуруп, у голівці якого стесався паз.

      І так, не зімкнувши повік, лежав до четвертої години ночі. Потім трохи задрімав, але о пів на сьому знову прокинувся. Йому зовсім не хотілося їсти. Випив склянку апельсинового соку, але й від нього трохи занудило. Родичів занепокоїла його раптова втрата апетиту, але він сказав, що це нічого важливого – просто трохи перевантажив шлунок.

      Того дня Цкуру також увесь час був удома. Читав, лежачи біля телефону. Точніше, силкувався читати. По обіді знов усім зателефонував. Хоч йому і не хотілося цього робити, однак цілими днями просиджувати в такому стані біля телефону в очікуванні дзвінка також не годилося.

      Результат був таким самим. Хто холодним,

Скачать книгу