Цензор снів - Юрій Винничук

Скачать книгу

– не надто добрий варіант, але апетиту я точно не відчував у присутності трупа, зате в голові з’являлися свіжі думки. Я потягнув Лідку до покою, ми сіли на канапу, вона підгорнула ноги під себе і скулилася, як кошеня.

      – Що тепер робити? – питала таким тоном, мовби йшлося про загублений гаманець.

      – Мусимо позбутися трупа, – сказав я.

      – Я… як? – з жахом глянула на мене, і в очах її почала розгортатися драматична картина, виростаючи до монструальних розмірів, бо ж вона й сама чудово розуміла, що винести непомітно тіло з хати й нести через усю вулицю, хоч і вночі, не вдасться: завше вигулькне яка-небудь бабця, що мучиться безсонням, чи коліяр, що повертається з нічної зміни, а тому залишався один-єдиний спосіб, і він її наповнював жахом. А те, що це доведеться робити не їй, а мені, мабуть, до голови й не брала, її переймало тільки те, що різати на кусні коханого Джоджика буде її ж таки коханець.

      – Спочатку треба відрізати голову, відтак руки й ноги, все це запакувати в різні мішки й по одному винести, – малював я план сьогоднішньої ночі.

      – А далі?

      – Викинути в Полтву. Коли його знайдуть, подумають, що то зробили бандити.

      Вона обняла мене за шию, притислася губами до вуха, лизнула язичком і запитала:

      – Фуню… ти ж любиш мене? Любиш? Правда?

      Я кивнув, хоч і не любив її настільки, щоб аж перетворитися на м’ясника. Досі я цілком спритно розправлявся з курми або качками, але зараз мав перетворитися на співучасника в убивстві, а це пахло смаленим. Щоб усе це виконати, треба шалено закохатися. І якби я був тверезий і не втомлений нічними посиденьками, то, мабуть, у мені ворухнувся б хробачок самозахисту, але я перебував у якомусь в’язкому тумані, підкріпленому ще й хересом. Врешті я видушив з себе:

      – Мені потрібна пилка.

      – Пи… пилка… – повторила вона. – Ти будеш його пиляв?

      Вона дивилася на мене з жахом.

      – Ні, я буду тобі грати на пилці колисанку. Іди шукай. І волочи сюди всі лантухи й торби, які маєш. А ще великі шмати.

      – Добре, добре… але спочатку пилку, так? Вона на подвір’ї в хлівчику.

      Вона зірвалася з канапи й вивітрилася. Я зайшов на кухню, вибрав великого ножа та став неквапно точити, потім зиркнув на тесака і подумав, що він теж згодиться. Я вишарпнув його з голови, витер об Джоджикову маринарку і помив у відрі. Пальцем спробував лезо, воно було тупуватим, як і має бути на кухнях, де порядкують жінки. Коли я закінчив точити тесак, з’явилася Ліда з пилкою. Вона була задихана і щаслива, мало на світі знайдеться дурнів, які б погодилися на приготування шницлів з людського м’яса. Але тут її погляд упав на чоловіка, точніше на його випацькану кривавим тесаком маринарку, і вона розродилася громом і блискавкою:

      – Нехлюя! Як ти міг! Нова маринарка! Може, я навіть хотіла її тобі подарувати! Я його забила так, що жодна крапля на неї не впала, а ти, іроде, що наробив? – та за мить вона отямилася, скривилася і захлипала, белькочучи: – Ой, вибач… я дурна…

      Я не став заперечувати й сказав,

Скачать книгу